розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного підприємства "Фарм Стандарт" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

У квітні 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача. Просив стягнути адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, у розмірі 14780 грн. 00 коп. та пеню за порушення термінів сплати вказаних санкцій у розмірі 20 грн. 72 коп.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що приватне підприємство "Фарм Стандарт" є юридичною особою і відноситься до підприємств, яким відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Протягом 2012 року відповідач подав до Торезького міського центру зайнятості 11 звітів форми № 3-ПН про наявність вільних робочих місць для інвалідів.

Згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ, поданого відповідачем до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу становила 15 осіб, кількість створених місць для інвалідів - 1. Фактично протягом 2012 року у відповідача не працювали штатні працівники, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Приватне підприємство "Фарм Стандарт" періодично розміщувало у засобах масової інформації оголошення про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів та зверталося до Торезького міського центру зайнятості щодо сприяння у працевлаштуванні інвалідів на підприємство за вакантними професіями.

Позивач нарахував відповідачу адміністративно-господарські санкції за створені, але незайняті інвалідами робочі місця у 2012 році в розмірі 14780 грн. 00 коп. та пеню за порушення строків сплати вказаних санкцій у розмірі 20 грн. 72 коп.

Відмовляючи у задоволенні позову суди виходили з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування інвалідів, а тому на нього не може бути накладено адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами місця.

Частиною 3 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За змістом ч. 4 ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) підприємства, установи і організації незалежно від форми власності повинні щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Ч. 1 ст. 20 зазначеного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Ч. 2 зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно ч. 3 ст. 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Таким чином, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20 червня 2011 року (справа № 21-60а11).

За таких обставин, коли протягом 2012 року відповідачем вжито усіх передбачених чинним законодавством заходів для забезпечення працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення державною службою зайнятості необхідної кількості інвалідів на підприємство для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватися, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність вимог позивача є правильними.

Мотиви та доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до вимог частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За правилами статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи касаційної скарги про незаконність судових рішень, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.

Колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2013 року - без змін.