Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 у справі № 805/17499/13-а за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції м. Маріуполя Головного управління Міндоходів у Донецькій області про визнання незаконним та скасування рішення, -

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про:

- визнання незаконними дій податкового органу щодо відмови включення до свідоцтва платника єдиного податку виду діяльності - надання позик за рахунок власних грошових коштів;

- зобов'язання відповідача включити до свідоцтва платника єдиного податку вид діяльності - надання позик за рахунок власних грошових коштів.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2013, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням судів попередніх інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю або направити матеріали справи до суду першої чи апеляційної інстанції для повторного розгляду, оскільки вважає, що постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

Справа розглянута за наявними матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.1 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- позивач подав до відповідача заяву про застосування спрощеної системи оподаткування вх. № 17041/Б від 14.12.2012, якою просить внести зміни до видів господарської діяльності свідоцтва платника єдиного податку № 34108 ВІД 13.03.2012 та до раніше обраних видів діяльності додати: 64.99 надання позик за рахунок власних коштів, 64.92 інші види кредитування;

- відповідачем направлено заявнику лист від 20.11.2012 за № 18170/10/06.2-13-16, яким відмовлено у включенні до свідоцтва платника єдиного податку заявленого виду діяльності.

Позиція відповідача полягає в тому, що заявлений позивачем вид діяльності відноситься до групи 64 "надання фінансових послуг, крім страхування та пенсійного забезпечення", що у відповідності до пп.291.5.1 п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України виключає можливість перебування платника податку на спрощеній системі оподаткування.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій погодилися з вищенаведеною позицією відповідача.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Правові засади застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, а також справляння єдиного податку на час виникнення спірних правовідносин врегульовано Главою 1 Розділу XIV Податкового кодексу України (2755-17) .

За змістом п.291.2, п.291.3 ст. 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Відповідно до пп.291.5.1 п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України не можуть бути платниками єдиного податку суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність у сфері фінансового посередництва, крім діяльності у сфері страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування" (85/96-ВР) , сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом III цього Кодексу.

Враховуючи наведені приписи податкового закону, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що суб'єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, законодавчо обмежені в здійснені діяльності в сфері фінансового посередництва.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач подав до податкового органу заяву, в якій просить до раніше обраних видів діяльності включити наступні: 64.99 надання позик за рахунок власних коштів; 64.92 інші види кредитування.

Однак, встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини, що позивач просить включити до свідоцтва платника єдиного податку саме вищенаведені види діяльності, не підтверджуються наявними в матеріалах справи належними доказами, зокрема, відповідною заявою позивача.

Отже, з метою реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи, під час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій слід врахувати вищенаведене та на підставі належних та допустимих доказів встановити, які саме види економічної діяльності позивач просить включити до свідоцтва платника єдиного податку та чи відповідають вони видам економічної діяльності, відображеним у КВЕД ДК 009:2010, з урахуванням чого дійти обґрунтованого висновку щодо їх відповідності (чи невідповідності) обмеженням, встановленим пп.291.5.1 п.291.5 ст. 291 Податкового кодексу України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.12.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.02.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.