розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 березня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_5

Вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.

На підставі ст. 76 КК України на ОСОБА_5 покладено обовязки повідомляти органи кримінально-виконавчої інспекції про зміну місця свого проживання та періодично зявлятися для реєстрації в зазначені органи.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватим та засуджено за те, що він 31 грудня 2010 року в нічний час, будучи в стані алкогольного спяніння, біля квартири АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних стосунків із ОСОБА_6 умисно завдав останньому не менше 3-х ударів деревяною палицею в голову, спричинивши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 5 липня 2011 року вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 з направленням справи на новий судовий розгляд. Своє прохання обґрунтовує тим, що суд допустив істотні порушення кримінально - процесуального закону, розглядаючи справу у скороченому порядку за правилами, передбаченими ч. 3 ст. 299 КПК України, у той час як у в показаннях обвинуваченого та потерпілого є розбіжності. Крім, того зазначає про відсутність підстав для застосування щодо ОСОБА_5 ст. 75 КК України.

У запереченні на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_5 просить скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а судові рішення щодо нього - без зміни.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора на підтримання касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у заподіянні ОСОБА_6 умисних тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, підтверджується доказами, дослідженими судом у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України.

Доводи прокурора про те, що суд не вправі був розглядати справу в зазначеному порядку, оскільки в показаннях підсудного та потерпілого були розбіжності, не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 3 ст. 299 КПК України суд вправі, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому суд зясовує, чи правильно розуміють підсудний та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумніву у добровільності та істинності їх позиції, а також розяснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 як під час досудового слідства так і судового розгляду справи повністю визнав свою вину. На початку судового слідства під час вирішення питання щодо обсягу доказів, які будуть досліджуватися, за клопотанням прокурора, з яким погодилися всі учасники судового розгляду, суд на законних підставах визнав можливим провести дослідження доказів у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 299 КПК України, обмежившись показаннями підсудного, потерпілого та дослідженням протоколів слідчих дій і висновку судово-медичної експертизи. При цьому, як убачається із протоколу судового засідання, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 зазначали про обставини завдання потерпілому тілесних ушкоджень, але без детальної їх конкретизації засудженим через перебування в стані алкогольного спяніння, а потерпілим через втрату свідомості.

За встановлених судом фактичних обставин прави дії ОСОБА_5 правильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України.

Твердження прокурора про те, що призначене ОСОБА_5 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок мякості, є безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Рішення суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання мотивовано відповідно до вимог ст. 65 КК України і є правильним.

Так, суд при призначенні покарання ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 121 КК України врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про його особу, який вперше притягувався до кримінальної відповідальності, позитивно характеризувався за місцем робити та проживання, його молодий вік, а також помякшуючі покарання обставини, а саме повне визнання ним вини й щире каяття. Також судом враховано думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні.

Крім того, як убачається із долученого договору про відшкодування шкоди, засудженим ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 повністю відшкодовано завдану матеріальну та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

За таких обставин суд обґрунтовано призначив ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 121 КК України та, дійшовши висновку про можливість його виправлення без відбування покарання, прийняв правильне рішення про його звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Отже, призначене ОСОБА_5 . покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону, які б тягнули за собою зміну або скасування судового рішення щодо ОСОБА_5, не встановлено.

Із урахуванням наведеного, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, залишити без задоволення, а вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 17 березня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 5 липня 2011 року вирок щодо ОСОБА_5 без зміни.