розглянула в судовому засіданні в м. Києві 20 березня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Суворовського районного суду

м. Херсона від 29 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 5 липня 2011 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого, засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 850 грн.

За ч. 3 ст. 364 КК України ОСОБА_1 виправдано.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування завданої шкоди 2500,0 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 05 липня 2011 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він, обіймаючи посаду командира роти дорожньо-патрульної служби

смт. Антонівка УМВС України в Херсонській області, зловживаючи довірою, заволодів належними ОСОБА_2 коштами за наступних обставин.

14 грудня 2009 року до ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_3 з проханням допомогти у вирішенні питання щодо повернення водійського посвідчення ОСОБА_2, відносно якого було складено адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом у нетверезому стані. При цьому, немаючи наміру вчиняти будь-які дії щодо повернення ОСОБА_2 водійського посвідчення,

ОСОБА_1 для вирішення цього питання зажадав від ОСОБА_2 2500,0 грн. Будучи введеним в оману, ОСОБА_2 передав

ОСОБА_3 вказану суму грошових коштів, яку останній у другій половині грудня 2009 року поблизу буд. АДРЕСА_1 передав ОСОБА_1

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, посилається на безпідставність виправдання

ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364 КК України, що, за відсутності сукупності злочинів, призвело до призначення мякого покарання. Вказує на порушення апеляційним судом ст. 377 КПК України. Просить судові рішення щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на наведених у вироку доказах, які суд належно дослідив та оцінив.

Під час перевірки матеріалів справи було встановлено, що висновок суду про доведеність винності засудженого ОСОБА_1 у вчиненні заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, за обставин, установлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на зібраних органом досудового слідства та досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним та в касаційній скарзі не оспорюється.

Доводи прокурора у касаційній скарзі про безпідставне виправдання судом засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364 КК України, на думку колегії суддів, є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 364 КК України, об'єктивна сторона цього злочину виявляється у діянні (дії чи бездіяльності), яке вчиняється з використанням влади або службового становища, здійснюється у межах повноважень, наданих особі за посадою чи у зв'язку з виконанням особою службових обов'язків, яке суперечить інтересам служби і заподіює істотну шкоду. Відповідно до цієї статті, службовим зловживанням може бути визнане не будь-яке діяння службової особи, а лише таке, яке було обумовлене її службовим становищем та пов'язане із здійсненням своїх безпосередніх прямих службових обов'язків за місцем роботи.

Колегія суддів погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у діях ОСОБА_1 ознак складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України.

Так, у вироку встановлено, і це не заперечується у касаційній скарзі прокурора, що ОСОБА_1 попри те, що він є командиром роти дорожньо-патрульної служби смт. Антонівка УМВС України в Херсонській області, тобто є службовою особою, при заволодінні належними

ОСОБА_2 грошовими коштами, не мав наміру вживати певних заходів на виконання домовленості з ОСОБА_2 щодо повернення останньому водійських прав.

Одночасно ОСОБА_1 переслідував лише корисливий мотив та мету збагачення за рахунок грошових коштів ОСОБА_2 й не мав обєктивної можливості зловживати саме своїм службовим становищем в інтересах ОСОБА_2

Наведене свідчить, що ОСОБА_1 при посяганні на майно ОСОБА_2 своє службове становище не використовував, а тому його дії охоплюються лише кваліфікацією за ч. 1 ст. 190 КК України й додаткової оцінки за ч. 3 ст. 364 КК України не потребують.

Як вбачається з матеріалів справи, доводи апеляції прокурора про безпідставність виправдання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 364 КК України перевірялися й судом апеляційної інстанції та обґрунтовано були визнані безпідставними. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував у своєму рішенні і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Разом з тим, при вивченні матеріалів кримінальної справи було встановлено, що місцевим судом в резолютивній частині вироку неправильно зазначено по-батькові засудженого ОСОБА_1, оскільки вказана помилка є технічною, а не юридичною і не впливає на розгляд справи в касаційному порядку, тому даний недолік може бути усунений місцевим судом в порядку статей 409, 411 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були підставою для скасування судових рішень у справі, не встановлено.

Керуючись статтями 394-396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 29 квітня

2011 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 5 липня

2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

В порядку ст. 395 КПК України запропонувати місцевому суду уточнити в резолютивній частині вироку по-батькові засудженого.