розглянула у судовому засіданні у м. Києві 15 березня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 листопада 2011 року.

Вироком Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 1 серпня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше неодноразово судимого, останній раз 06.07.2007 року за ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 71 КК України на 3 роки 1 місяць позбавлення волі. Звільнений 06.06.2009 року умовно-достроково на 10 місяців 23 дні,

засуджено за ст. 185 ч. 3 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України засудженого звільнено від відбування покарання з випробовуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обовязки, передбачені ст. 76 КК України.

Вироком Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 листопада 2011 року вирок Новоархангельського районного суду Кіровоградської області скасовано в частині призначеного покарання.

ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Суд визнав винним та засудив ОСОБА_1 за те, що він 06.06.2011 року приблизно о 18 год. 00 хв., перебуваючи у стані алкогольного спяніння, в АДРЕСА_1 проник у житловий будинок і повторно, таємно викрав ноутбук «Hewlett Packard» вартістю 3999 гривень, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_2 матеріальні збитки.

Із змісту касаційної скарги вбачається, що засуджений просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити йому покарання з випробуванням, яке призначене судом першої інстанції. Зазначає, що судом порушено його право на захист, оскільки йому не була надана копія апеляційної скарги прокурора і він був позбавлений можливості здійснювати свій захист належним чином.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України на підставі зібраних у справі і досліджених в судовому засіданні доказів, які належно оцінені, отримали правильну юридичну кваліфікацію. Обґрунтованість цього висновку та кваліфікація дій засудженого перевірені і підтверджені судом апеляційної інстанції та у касаційному порядку не оспорюються.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд при призначенні покарання повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та помякшують покарання, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_1, ці вимоги закону врахував не в повній мірі, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції.

Скасовуючи вирок в частині призначення покарання, апеляційний суд правильно вказав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо виду призначеного покарання, проте можливість застосування ст. 75 КК України в даному випадку не відповідає матеріалам справи, які свідчать, що застосування положень вказаної норми закону не впливає на поведінку засудженого та не сприяє досягненню цілей покарання.

Зокрема, суд апеляційної інстанції зазначив, що при призначенні покарання судом першої інстанції недостатньо враховано дані про особу засудженого, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини проти власності та був звільнений від відбування покарання умовно-достроково, проте належних висновків не зробив, на шлях виправлення не став та продовжив вчиняти аналогічні злочини, що свідчить про небажання вести законослухняний спосіб життя.

З урахуванням усіх зазначених обставин, суд апеляційної інстанції погодився із видом покарання, призначеного ОСОБА_1 судом першої інстанції, але дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства.

На думку колегії суддів, призначене судом апеляційної інстанції покарання є законним, справедливим і сприятиме перевихованню ОСОБА_1 та попередженню нових злочинів, а тому доводи касаційної скарги засудженого про суворість призначеного апеляційним судом покарання є безпідставними.

Безпідставним, на думку колегії, є посилання засудженого про порушення його права на захист в апеляційному суді через неотримання апеляції прокурора.

Так, згідно супровідного листа (а. с. 135), Новоархангельський районний суд Кіровоградської області 25 серпня 2011 року надіслав ОСОБА_1 копію апеляції прокурора та розяснив право подати заперечення на апеляцію.

Крім того, з протоколу судового засідання Апеляційного суду Кіровоградської області від 01.11.2011 року (а. с. 152) вбачається, що засуджений ОСОБА_1 заперечував проти апеляції прокурора та пояснював, що в нього була копія апеляції, проти розгляду справи не заперечував.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дотримався вимог кримінального закону при призначенні покарання засудженому ОСОБА_1, його вирок відповідає вимогам кримінально-процесуального закону.

Підстав, передбачених ст. 398 КПК України, для зміни чи скасування вироку апеляційного суду, як про це просить засуджений, колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення.

Вирок Апеляційного суду Кіровоградської області від 1 листопада 2011року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.