Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Орлової С.О., суддів: Кульбаби В.М., Литвинова О.М., за участю прокурора Сенюк В.О.,

розглянула 15 березня 2012 року у судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2011 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 297 КК України на 5 років обмеження волі,

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 297 КК України на 4 роки обмеження волі.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_7 щодо якого судові рішення не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року вирок щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 12 серпня 2010 року, близько 12 год, знаходячись у с. Забороль Луцького району Волинської області, за попередньою змовою, з корисливих мотивів, з метою викрадення майна в місцях поховання померлих, ігноруючи моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання, шляхом вільного доступу, проникли на огороджену територію сільського кладовища, де шляхом часткового пошкодження та демонтажу чавунної огорожі вчинили наругу над могилою, де похований ОСОБА_8, звідки таємно викрали чавунні секції огорожі, чим заподіяли ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 6000 грн.

Вони ж, повторно, 20 серпня 2010 року, близько 13 год, знаходячись у с. Милуші Луцького району Волинської області, за попередньою змовою, з корисливих мотивів, з метою викрадення майна в місцях поховання померлих, ігноруючи моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць їхнього поховання, шляхом вільного доступу, проникли на огороджену територію сільського кладовища, де шляхом часткового пошкодження та демонтажу чавунної огорожі вчинили наругу над могилами, де поховані ОСОБА_10 та ОСОБА_11, звідки таємно викрали чавунні секції огорожі, чим заподіяли ОСОБА_12 матеріальну шкоду на загальну суму 2000 грн.

У касаційній скарзі прокурор вказує, на неправильне застосування кримінального закону, що потягло невідповідність призначеного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання тяжкості злочину та особам засуджених. Зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ст. 377 КПК України. Просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який не підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, в касаційній скарзі прокурором не оспорюється.

Дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 297 КК України кваліфіковані правильно.

Доводи прокурора щодо порушення судом першої інстанції загальних засад призначення покарання та невідповідності призначеного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання тяжкості злочинів та їх особам внаслідок мякості є необґрунтованими.

Так, призначаючи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання суд дотримався вимог ст. 65 КК України та врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, дані про особи винних, які вперше притягуються до кримінальної відповідальності, раніше не судимі, за постійним місцем проживання ОСОБА_5 характеризується позитивно, ОСОБА_6 негативно. Враховано судом і те, що засуджені вину не визнали, не розкаялися у вчиненому, завдані збитки не відшкодували, протягом судового розгляду справи намагалися уникнути відповідальності та вводили суд в оману.

Призначене ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання в межах санкції кримінального закону за який їх засуджено є достатнім для їх виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Щодо ухвали суду апеляційної інстанції, то така відповідає вимогам ст. 377 КПК України, оскільки в ній спростовано, в тому числі, доводи апеляції прокурора, наведено мотиви, з яких вони залишені без задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відсутні.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів,

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора без задоволення.

З оригіналом згідно: суддя О.М. Литвинов