Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді суддів Тракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Миколаївського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України, Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії,

У лютому 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідачів. Просив визнати протиправним рішення Миколаївського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 16 грудня 2013 року № 5897/4, зобов'язати Миколаївський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України оформити та надати до Міністерства оборони України висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 27-місячного грошового забезпечення, зобов'язати Міністерство оборони України та Миколаївський обласний військовий комісаріат Міністерства оборони України виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 27-місячного грошового забезпечення.

Постановою Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року позов задоволено частково. Зобов'язано Миколаївський обласний комісаріат Міністерства оборони України виконати вимоги п.п. 3,4,7 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (499-2008-п) . В решті позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ставиться питання про скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалення нового судового рішення про задоволення позову.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 1979 року по 1992 рік проходив військову службу та 27 серпня 1992 року звільнений з військової служби в запас Збройних Сил України. Згідно довідки Миколаївського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України від 18 липня 2013 року позивач приймав участь у бойових діях в Демократичній Республіці Афганістан з 7 квітня 1985 року по 5 листопада 1985 року.

Згідно довідки Миколаївської МСЕК серії 10 ААА № 026146 від 27 вересня 2013 року позивачу встановлено 40 % втрати професійної працездатності та третю групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

12 грудня 2013 року позивач звернувся до Миколаївського обласного військового комісаріату Міністерства оборони України із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності. Однак, 16 грудня 2013 року відповідач відмовив у виплаті одноразової допомоги, посилаючись на те, що позивач звільнився із військової служби до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) , а раніше чинним законодавством виплата такої допомоги не передбачалася.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України № 499 (499-2008-п) право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби. Оскільки інвалідність позивачу та стійку втрату працездатності, пов'язану із проходженням військової служби, встановлено у 2013 році, то він має право на отримання одноразової допомоги.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що на час звільнення позивача із Збройних Сил України у 1992 році відповідна група інвалідності йому встановлена не була, крім того, можливість виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням військовослужбовцем інвалідності передбачена законодавством лише з 1 січня 2007 року, тобто після фактичного звільнення ОСОБА_4 з військової служби.

Проте, погодитися з висновками суду апеляційної інстанції не можна з таких підстав.

Згідно статті 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог статті 159 КАС України висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) .

Відповідно до ст. 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) .

Частиною 2 ст. 16 зазначеного Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови № 499 (499-2008-п) встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Згідно підп. 2 п. 2 Порядку (військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІI групи виплачується у розмірі 27 місячного грошового забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року (справа № 21-563а14).

За таких обставин, коли інвалідність позивачу та стійку втрату працездатності, пов'язану із проходженням військової служби, встановлено у 2013 році, а право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов'язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби, то суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_4 має право на отримання одноразової допомоги згідно ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі відповідно до встановленої йому групи інвалідності, а відтак визнав дії Миколаївського обласного комісаріату Міністерства оборони України протиправними та зобов'язав його виконати вимоги п.п. 3, 4, 7 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року N 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (499-2008-п) .

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог до другого відповідача - Міністерства оборони України, як заявленого передчасно.

Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, не врахував вимог вищенаведених законів та постанов.

Згідно ст. 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, коли суд апеляційної інстанції помилково скасував законне рішення суду першої інстанції, колегія суддів на підставі ст. 226 КАС України скасовує постанову суду апеляційної інстанції та залишає в силі постанову суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року скасувати, а постанову Центрального районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.