у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 червня 2014 року,

за участю прокурора Подоляка М.С.,

виправданого ОСОБА_5,

Вироком Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2014 року ОСОБА_5 визнано невинуватим та виправдано у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 366 КК.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 червня 2014 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Органом досудового розслідування ОСОБА_5 оголошено підозру про те, що він, будучи дільничним інспектором міліції, тобто службовою особою та працівником правоохоронного органу, виконуючи свої службові обов'язки, у порушення вимог закону та своїх функціональних обов'язків, використовуючи своє службове становище всупереч інтересам служби, умисно з метою покращення результатів своєї роботи, нарахування щомісячної премії та підвищення свого авторитету 28 серпня 2012 року за відсутності події адміністративного правопорушення склав на ім'я ОСОБА_6 завідомо неправдивий протокол про адміністративне правопорушення за ст. 175-1 КУпАП. При цьому ОСОБА_5 на даному протоколі виконав власноручно всі рукописні записи та підписи особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, без надання їй для ознайомлення цього документу. У подальшому ОСОБА_5 від імені начальника Тростянецького РВ УМВС виніс постанову за справою про адміністративне правопорушення із накладенням на ОСОБА_6 стягнення у вигляді попередження, у котрій самостійно виконав усі необхідні записи та підписи, притягнувши таким чином останнього до адміністративної відповідальності за відсутності події правопорушення.

Виправдовуючи ОСОБА_5, суд зазначив, що наявні у кримінальному провадженні докази не доводять винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК, а додаткових доказів стороною обвинувачення не надано. Зокрема, суд поклав в основу вироку показання обвинуваченого, потерпілого та свідка ОСОБА_7 в суді, які підтвердили обставини вчинення ОСОБА_6 28 серпня 2012 року адміністративного правопорушення та складання щодо нього протоколу. Суд визнав висновки проведених у кримінальному провадженні експертиз недостатніми доказами на підтвердження висунутої підозри.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції внаслідок істотного порушення кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Прокурор зазначає, що суд у вироку не дав належної вмотивованої оцінки суперечливим показанням потерпілого, які він неодноразово змінював; не навів обґрунтованих мотивів, з яких не взяв до уваги висновок судово-технічної експертизи, та невмотивовано критично оцінив ці висновки. За таких обставин прокурор вважає, що місцевий суд безпідставно виправдав ОСОБА_5 Суд апеляційної інстанції у порушення вимог ст. 419 КПК не дослідив усіх доводів апеляції прокурора та не дав на них умотивованої відповіді, а тому ухвала цього суду також не відповідає вимогам закону.

На касаційну скаргу надійшло заперечення від виправданого ОСОБА_5, який просить залишити судові рішення щодо нього без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав скаргу частково, просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції внаслідок порушення вимог ст. 419 КПК та призначити новий розгляд в апеляційному суді, пояснення виправданого ОСОБА_5, який заперечував проти задоволення скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши викладені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, частин 2, 4 ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення. У разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим, ухвалюється виправдувальний вирок.

Стаття 94 КПК вимагає, щоби для прийняття відповідного процесуального рішення суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінив кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, пред'явлене ОСОБА_5 обвинувачення ґрунтується на показаннях потерпілого ОСОБА_6, який під час досудового розслідування заперечував факт підписання ним протоколу про притягнення його до адміністративної відповідальності від 28 серпня 2012 року, а також на висновках судово-технічної та почеркознавчої експертизи № 330/331/13-21 від 18 березня 2013 року, де вказано, що підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, у даному протоколі та у постанові про адміністративне правопорушення виконаний не ОСОБА_6, а підпис у протоколі про адміністративне правопорушення вірогідно виконано ОСОБА_5

Місцевий суд обґрунтовано поклав в основу вироку показання потерпілого ОСОБА_6 в суді та не прийняв його показання, дані ним під час досудового розслідування, визнавши їх суперечливими.

Так, в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_6 ствердив, що він 28 серпня 2012 року у стані алкогольного сп'яніння курив біля магазину, що розташований по вул. Перемоги с. Цибулівки, за що дільничним інспектором ОСОБА_5 в його присутності був складений протокол про адміністративне правопорушення, який потерпілий підписав.

Прослуховуванням аудіо-запису судового процесу встановлено, що апеляційний суд також повторно допитав потерпілого, який пояснив, що показання на досудовому слідстві він давав перебуваючи в хворобливому стані після операції, тим самим їх не підтримав. Прокурор ці пояснення потерпілого не спростував.

За таких обставин з дотриманням вимог ч. 4 ст. 95 КПК суди дійшли вмотивованого висновку про правдивість показань потерпілого, які він дав в суді першої інстанції.

Згідно висновків судово-технічної та почеркознавчої експертизи № 330/331/13-21 від 18 березня 2013 року підпис особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ймовірно виконано ОСОБА_5 А вирішити питання чи ОСОБА_5 чи іншою особою виконані підписи особи у постанові від 28 серпня 2012 року не вбачається за можливе.

З підстав наведеного із врахуванням показань потерпілого в ході судового розгляду місцевий суд вмотивовано визнав ці експертизи недостатніми доказами на підтвердження винуватості обвинуваченого. Інших переконливих доказів, які би давали суду підстави для категоричного висновку про вчинення ОСОБА_5 цього злочину, стороною обвинувачення не надано.

Суд ретельно дослідив усі наявні докази в їх сукупності, дав їм відповідну оцінку з точки зору достатності, належності і допустимості та дійшов умотивованого висновку, що вина ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого злочину не доведена, зазначивши у мотивувальній частині виправдувального вироку відповідно до вимог ст. 374 КПК підстави для виправдання та докладні мотиви, з яких він відкинув кожен із доказів обвинувачення. Цей висновок повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, на яку послався місцевий суд у виправдувальному вироку.

Розглядаючи матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд ретельно перевірив наведені у скарзі доводи, детально виклав їх у тексті ухвали й докладно мотивував своє рішення про залишення виправдувального вироку щодо ОСОБА_5 без зміни, а апеляційної скарги - без задоволення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Отже, судові рішення щодо ОСОБА_5 є законними та обґрунтованими, їх постановлено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, Конституції України (254к/96-ВР) та практики Європейського суду з прав людини.

Колегія суддів не встановила істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишити без задоволення, а вирок Тростянецького районного суду Вінницької області від 07 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 червня 2014 року щодо ОСОБА_5 - без зміни.