розглянула в судовому засіданні в м. Києві 13 березня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17травня 2011 року.

Вироком Червоногвардійського районного суду м. Макіївки Донецької області від 14 березня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

не маючого судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України на 1 рік позбавлення волі;

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України,

не маючого судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України на 1 рік позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 17травня 2011 року вирок місцевого суду в частині призначення засудженим покарання змінено та на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік. Покладено обовязки, передбачені ст. 76 КК України. Врешті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винними в тому, що вони 18лютого 2010 року приблизно о 13-10 год., перебуваючи на території авторинку "ДАР", розташованого в м. Макіївка, Червоногвардійський район, вул. Териконна, 1, на зроблене охоронцем авторинку ОСОБА_7 зауваження з приводу справляння ОСОБА_5 природної потреби на території ринку, належним чином не відреагували та з метою заподіяння тілесних ушкоджень, грубо порушуючи громадський порядок та виявляючи явну неповагу до суспільства, ігноруючи загальноприйняті норми поведінки в суспільстві і в громадських місцях, з особливою зухвалістю, умисно, стали бити охоронців ОСОБА_7 і ОСОБА_8

В той час, коли ОСОБА_7 намагався забезпечити правопорядок і припинити хуліганські дії ОСОБА_5 між ним і ОСОБА_5 встав ОСОБА_6, який, схопивши ОСОБА_7 за руки, завдав одного удару своєю головою в область перенісся ОСОБА_7, заподіявши тим самим останньому фізичного болю, а коли ОСОБА_7 намагався припинити хуліганські дії і подальше своє побиття з боку ОСОБА_6, останній, вириваючись, проявляючи особливу зухвалість, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, схопив ОСОБА_7 за формену куртку, вартістю 450 грн. та порвав її, привівши в непридатність,що не підлягає відновленню.

Одночасно, ОСОБА_5, скориставшись тимчасовою відсутністю уваги за ним з боку охоронця ринку ОСОБА_8, проявляючи особливу зухвалість, з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, наніс ОСОБА_8 удар в праву частину голови та декілька ударів кулаками рук в обличчя, від яких той впав на землю, але ОСОБА_5 наніс йому ще один удар, від якого він втратив свідомість.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій та обґрунтованості засудження ОСОБА_5 та ОСОБА_6, ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд у звязку з неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особам засуджених внаслідок мякості. Зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон ст. 75 КК України, що призвело до невідповідності призначеного засудженим покарання тяжкості злочину та особам засудженого внаслідок мякості. Крім того посилається на порушення місцевим судом ст. 334 КПК України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.

Доведеність винності та правильність кваліфікації дій засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч.2ст. 296 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Посилання прокурора на те, що вирок суду не відповідає вимогам ст. 334 КПК України,, є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України у мотивувальній частині обвинувального вироку має бути викладено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину та наведено докази, на яких ґрунтується висновок суду.

Зі змісту вироку вбачається, що суд, відповідно до вимог названої норми закону, у мотивувальній частині вироку виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним, з достатньою конкретизацією встановив та зазначив місце, час, спосіб вчинення злочинів, мотиви їх вчинення, зазначив дії і роль кожного з засуджених. Крім того, вказані обставини було перевірено апеляційним судом при розгляді апеляції прокурора на вирок місцевого суду. При цьому будь-який порушень кримінально-процесуального закону, а саме вимог ст.. 334 КПК України (1001-05) , апеляційним судом не встановлено, а стосовно доводів прокурора, аналогічних викладеним у касаційній скарзі, наведено відповідні мотиви їх необґрунтованості.

Що стосується доводів прокурора про мякість призначеного засудженим покарання, у звязку з необґрунтованим звільненням ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбуття призначеного покарання з випробуванням, то вони є непереконливими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що помякшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше пяти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, то він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Так, суд апеляційної інстанції при вирішенні питання про можливість звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, конкретні обставини справи, дані про їх особи, зокрема, те, що вони раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності та не мають судимості, задовільно характеризуються, щиросердно розкаялися, ОСОБА_5 має на утриманні батьків інвалідів 3 групи, які потребують його допомоги.

Враховуючи викладене, відсутність обтяжуючих покарання обставин, а також те, що засуджені перебуваючи на підписці про невиїзд, ніяких протиправних дій не вчиняли, від слідства й суду не ухилялись, висновок суду апеляційної інстанції про можливість звільнення засуджених на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, є обґрунтованим та відповідає вимогам закону.

Наведені у касаційній скарзі доводи щодо мякості призначеного ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання не є достатніми для визнання неможливим виправлення засуджених без відбування покарання.

Таким чином, вважати призначене ОСОБА_5 та ОСОБА_6 покарання несправедливим внаслідок його мякості, про що йдеться у касаційній скарзі, немає підстав. Обране покарання і рішення суду про звільнення засудженої від відбування покарання з випробуванням слід визнати таким, яке є необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального чи кримінально-процесуального закону, які б давали підстави для скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не встановлено.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 17травня 2011 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції - без задоволення.