розглянувши у судовому засіданні у м. Києві 10 березня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12 вересня 2014 року,

Вироком Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2013 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено: за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 364-1 КК - до покарання у виді штрафу в розмірі 1 700 000 грн із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, на строк 3 роки; за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 209 КК (в редакції 2008 року) із застосуванням ст. 69 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, на строк 3 роки з конфіскацією коштів та іншого майна, одержаного злочинним шляхом, та без конфіскації майна. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності, на строк 3 роки з конфіскацією коштів та іншого майна, одержаного злочинним шляхом, та без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 2-4 ч. 1 ст. 76 цього Кодексу.

Цим вироком вирішено цивільні позови та питання про долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року вказаний вирок змінено: в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 209 КК кримінальну справу закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину; виключено з резолютивної частини вироку посилання на статті 70, 75, 76 КК. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

08 липня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перевіривши справу за касаційними скаргами засудженого та його захисника, задовольнив їх частково, скасував зазначену ухвалу апеляційного суду через істотні порушення кримінально-процесуального закону і направив справу на новий апеляційний розгляд, під час якого належало переглянути її з додержанням вимог глави 30 КПК 1960 (1001-05) року та з урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 22 травня 2014 року № 5-6кс14.

За результатами нового розгляду апеляційний суд 12 вересня 2014 року скасував вирок Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2013 року в частині призначення ОСОБА_1 заходу примусу за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 364-1 КК, і постановив свій, яким призначив засудженому за цим кримінальним законом покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді штрафу в розмірі 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 15 300 грн, без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю; крім того, виключив із резолютивної частини вироку посилання на статті 70, 75, 76 КК. У решті вирок залишено без зміни.

Водночас апеляційний суд ухвалою від 12 вересня 2014 року скасував цей самий вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_1 винним та засудження за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 209 КК, і закрив кримінальну справу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року за відсутністю в діянні складу злочину.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому що він, будучи організатором та співвиконавцем кримінально-караних діянь, вчинив за обставин, детально викладених у вироку, зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права, що спричинило тяжкі наслідки.

Як установив апеляційний суд, упродовж 2007 - 2008 років засновник ТОВ "НОЛТ ІС" - ОСОБА_1 за попередньою змовою з ОСОБА_2 (кримінальну справу щодо якого закрито на підставі п. 8 ч. 1 ст. 6 КПК 1960 року), діючи з розподілом функцій організатора та співвиконавця, умисно шляхом службового підроблення з метою незаконного отримання кредитів в Івано-Франківській філії ТОВ "Укрпромбанк", зловживаючи своїми повноваженнями, укладав угоди з майном та коштами ТзОВ "НОЛТ", спричинивши цьому товариству шкоди в розмірі 1 700 000 грн, тобто тяжких наслідків.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок апеляційного суду і направити справу на новий апеляційний розгляд на підставах істотного порушення кримінально-процесуального закону та неправильного застосування кримінального закону. Вважає, що вказаний вирок не відповідає вимогам статей 323, 335 КПК 1960 року, оскільки суд не вказав редакції статті кримінального закону, за яким засуджено ОСОБА_1, й призначив йому покарання за іншою статтею цього закону.

На касаційну скаргу захисник ОСОБА_3 подав заперечення, в яких із наведенням аргументів зазначає про відсутність правових підстав для задоволення заявлених прокурором вимог.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, котрий підтримав частково касаційну скаргу та просив уточнити редакцію кримінального закону, за яким засуджено ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі та поданих запереченнях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як убачається зі змісту вироку, ОСОБА_1 засуджено за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 364-1 КК за дії, вчинені ним у 2007 - 2008 роках. Під час розгляду справи у суді першої інстанції набрав чинності Закон України від 07 квітня 2011 року № 3207-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення" (3207-17) , яким КК (2341-14) було доповнено ст. 364-1, що передбачає кримінальну відповідальність за зловживання повноваженнями службовою особою приватного права незалежно від організаційно-правової форми. Таким чином, законодавець визначив відповідальність спеціального суб'єкта - службової особи юридичної особи приватного права. Крім того, санкція ч. 2 ст. 364-1 КК була більш м'якою порівняно із санкцією ч. 2 ст. 364 КК, за якою ОСОБА_1 був притягнутий до кримінальної відповідальності на досудовому слідстві, і передбачала в числі інших покарання у виді штрафу в розмірі від 400 до 900 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У подальшому санкція ч. 2 ст. 364-1 КК неодноразово змінювалася Законами України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI (4025-17) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності", який набрав чинності 17 січня 2012 року, та від 13 травня 2014 року № 1261-VIІ (1261-18) "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв'язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України", який набрав чинності 04 червня 2014 року, однак указані зміни не скасовували злочинності діяння, за яке ОСОБА_1 засуджено, не пом'якшували кримінальної відповідальності, звідси й жодним чином не поліпшували становища засудженого.

Отже, призначаючи покарання ОСОБА_1, апеляційний суд, дотримуючись принципу правової визначеності, врахував вимоги ст. 5 КК, згідно з якою новий закон має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, котрі вчинили відповідні діяння до набрання такою нормою закону чинності, якщо він скасовує злочинну діяльність, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи. Про необхідність керуватися наведеними приписами кримінального закону також зазначив Верховний Суд України у своєму рішенні від 22 травня 2014 року № 5-6кс14, та яке відповідно до ст. 400-25 КПК 1960 року є обов'язковим для всіх судів України.

Відсутність посилання суду на редакцію статті само по собі жодним чином не вплинуло на правильність кваліфікації винних дій, а також на вид і розмір покарання. Переконливих аргументів про зворотне у касаційній скарзі прокурора не міститься.

Неправильного застосування норм матеріального права, істотного порушення кримінально-процесуального закону, які є безумовними підставами для скасування чи зміни вироку апеляційного суду, у справі не встановлено. А відтак, заявлені прокурором вимоги про скасування цього судового рішення не ґрунтуються на вимогах закону й задоволенню не підлягають.