Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Єлфімова О.В.,

суддів Сахна Р.І., Шибко Л.В.,

за участю прокурора Саленка І.В.,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 6 березня 2012 року матеріали справи за касаційною скаргою директора командитного товариства «Гермес» ОСОБА_1 на постанову Корольовського районного суду

м. Житомира від 12 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської від 14 червня 2011 року,

вказаною постановою місцевого суду, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду, скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність прокурора Житомирської області залишено без розгляду. Мотивуючи постановлене рішення, суд указав, що чинним кримінально-процесуальним законодавством не передбачено звернення до суду зі скаргами на дії чи бездіяльність прокурора та зобовязання його прийняти рішення відповідно до вимог

ст. 97 КПК України, а саме зобовязання прокурора порушити кримінальну справу за тією чи іншою статтею, щодо конкретних осіб та вчинити інші дії.

У касаційній скарзі скаржник, обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що він звертався до прокурора Житомирської області та до Новоград-Волинської прокуратури з письмовими повідомленнями про злочин, в яких писав про скоєння ОСОБА_2 та ОСОБА_3 злочинів, передбачених статтями 365, 366 КК України та ст. 367 КК України відповідно, однак його звернення не були розглянуті і рішення згідно з вимогами ст. 97 КПК України не прийнято.

На думку скаржника, прокурор відповідно до положень ст. 97 КПК України повинен був прийняти його заяву про злочин і прийняти одне з таких рішень: 1) порушити кримінальну справу; 2) відмовити у порушенні кримінальної справи; 3) направити заяву за належністю. Відповідно до

ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади посадових і службових осіб, однак скаржника було позбавлено можливості реалізувати ці положення. У скарзі ОСОБА_1 фактично просить скасувати постановлені судові рішення і направити справу на новий судовий розгляд по суті, оскільки суди адміністративної юрисдикції, розглядаючи справи за аналогічними скаргами, дійшли протилежного зробленому судами загальної юрисдикції висновку щодо юрисдикційної підсудності цієї категорії справ.

На підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 посилається на рішення Вищого адміністративного суду України від 7 жовтня 2009 року,

27 лютого 2008 року, Верховного Суду України від 22 травня 2003 року, судів апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, котрий вважав касаційну скаргу обґрунтованою та не заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Як вбачається з постанови місцевого суду, залишаючи без розгляду скаргу заявник а, суд послався на те, що вважає повноваження загальних судів з контролю за досудовим слідством в розумінні ст. 236 КПК України обмеженими чинним законодавством, а отже не знайшов правових підстав для розгляду подібної категорії скарг за правилами, регламентованими КПК України (1001-05) .

Суд апеляційної інстанції, залишаючи постанову суду першої інстанції без зміни, погодився з таким висновком.

Однак, колегія суддів вважає, що такі рішення судів є помилковими. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 2 ст. 2,

п. 2 ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, ч. 3 ст. 110,

ч. 2 ст. 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, ст. 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства в аспекті ст. 55 Конституції України (про оскарження бездіяльності субєктів владних повноважень щодо заяв про злочини, зворотну дію кримінального закону в часі) в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Положення ст. 97 КПК України в аспекті конституційного звернення і конституційного подання та в системному звязку з положеннями

ч. 2 ст. 55 Конституції України, ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 234,

ч. 2 ст. 236 КПК України, ч. 2 ст. 2, п. 2 ч. 3 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України необхідно розуміти так, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності субєктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

За таких обставин, при розгляді цієї справи судами допущені такі порушення кримінально-процесуального закону, які колегія суддів вважає істотними, згідно з ч. 1 ст. 398 КПК України, що є підставою для скасування вказаних рішень та направленню справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно розглянути справу із дотриманням вимог закону та постановити обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 394 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Касаційну скаргу директора командитного товариства «Гермес» ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської від 14 червня

2011 року постановленні у справі за скаргою директора КТ «Гермес» ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.