розглянула 05 березня 2015 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Ленінського районного суду м. Луганська від 06 липня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 17 жовтня 2006 року щодо нього.

Вироком Ленінського районного суду м. Луганська від 06 липня 2006 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого

в силу ст. 55 КК України 1960 року,

за ч. 1 ст. 115 КК України на 13 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 185 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання 13 років позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 17 жовтня 2006 року вирок щодо ОСОБА_1 змінено.

Виключено з резолютивної частини вироку вказівку суду про застосування до ОСОБА_1 заходів примусового лікування від алкоголізму, відповідно до ст. 96 КК України 1960 року.

В решті вирок залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він в ніч з 26 на 27 червня 2004 року, в стані алкогольного сп'яніння на ґрунті особистих неприязних стосунків у помешканні своєї родички ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1, побив останню, наніс удари в обличчя та по тулобу, від чого потерпіла впала. З метою вбивства фрагментом телевізійного шнура стиснув шию потерпілої та задушив її. Маючи умисел на таємне заволодіння майном, ОСОБА_1 зняв з трупа ОСОБА_2 ювелірні вироби з золота - ланцюжок з хрестиком та сережки, заволодів предметами верхнього одягу та взуттям, одеколоном та пляшкою горілки, спричинивши матеріальну шкоду на 750 грн., викраденим розпорядився на власний розсуд.

У касаційній скарзі та доповненні до неї засуджений ОСОБА_1 просить вирок та ухвалу суду скасувати з підстав істотного порушення кримінального-процесуального закону, а кримінальну справу закрити. Стверджує, що матеріали справи проти нього сфальсифіковано, вину його не доведено. На досудовому слідстві до нього застосовувалися незаконні заходи фізичного та психічного впливу, внаслідок чого він був змушений себе обмовити та відмовитися від захисника. В суді першої інстанції незаконно було відмовлено в ознайомленні з матеріалами кримінальної справи. В суді апеляційної інстанції йому безпідставно відмовлено у призначенні захисника. Судами не дано юридичної оцінки застосуванню щодо нього недозволених методів та насилля на досудовому слідстві, внаслідок чого він отримав тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав, що касаційна скарга задоволенню, а вирок та ухвала суду скасуванню не підлягають, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 377 КПК України 1960 року в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені докладні мотиви прийнятого рішення, а при залишенні скарги без задоволення, підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляції, та зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, ці вимоги закону апеляційним судом не виконано.

Із матеріалів справи вбачається, що на вирок суду було подано апеляційну скаргу засудженого в якій ставилося питання про недоведеність його вини у вчиненні злочинів.

Зокрема, засуджений заперечував вбивство потерпілої, стверджував, що його безпідставно було затримано 29 червня 2004 року на автовокзалі у присутності доньки, поміщено у приймальник-розподільник, де він утримувався по 01 липня 2004 року. У цей проміжок часу, до нього застосовувалися незаконні методи досудового слідства, в тому числі оперативними працівниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4, іншими працівниками міліції. Під фізичним тиском він був змушений написати явку із повинною, оговорити себе, дати визнавальні показання.

У приймальнику-розподільнику працівниками міліції ОСОБА_3 та ОСОБА_4 йому було вручено дві пляшки із під алкогольних напоїв, таким чином обманним шляхом, отримано відбитки пальців, а в наступному ці предмети враховано як доказ у справі.

Засуджений посилався на недопустимість зібраних доказів, недоведеність його вини, суперечливість висновків суду. Вважав, судом не перевірено його показання в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки його вина не підтверджується протоколом огляду місця події, висновком судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2, показаннями допитаних свідків.

Вважаючи доводи апеляційної скарги в цій частини необґрунтованими, колегія суддів апеляційного суду послалась на те, що судом першої інстанції проаналізовано всі докази по справі у їх сукупності, а дії ОСОБА_1 кваліфіковано вірно.

В частині посилання апеляцій ОСОБА_1 про застосування щодо нього недозволених методів слідства працівниками міліції, апеляційний суд послався на те, що ці відомості ретельно перевірялися судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження, стосовно працівників Ленінського РВ ЛМУ УМВС України відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину. Колегія суддів також послалася на те, що судом перевірено правомірність затримання, доставки та утримання ОСОБА_1 у приймальнику-розподільнику. Будь-яких істотних порушень кримінально-процесуального закону апеляційним судом не встановлено.

Разом із тим, колегія суддів касаційного суду вважає, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишились вищенаведені доводи апеляційної скарги засудженого, яким не дано належної юридичної оцінки.

Відповідно до ст. 74 КПК України 1960 року показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Як убачається з постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 жовтня 2005 року (а.с. 93, т. 2) ОСОБА_1 затримано 29 червня 2004 року та доставлено до Ленінського районного відділу міліції м. Луганська для допиту.

Незважаючи на підозру у скоєнні тяжкого злочину згідно постанови санкціонованої прокурором Ленінського району м. Луганська, 30 червня 2004 року ОСОБА_1 поміщено до приймальника-розподільника м. Луганська.

У той же день, 30 червня 2004 року оперативним працівником ОСОБА_5 відібрано від ОСОБА_1 явку з повинною про вчинення умисного вбивства та пояснення.

Згідно виписки із журналу обліку осіб, які утримувалися в приймальнику-розподільнику ОСОБА_1, перебував у цій установі до 10 липня 2004 року, та був переданий конвою Ленінського РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області на підставі ст. 115 КПК України 1960 року.

Ці обставини підтверджено протоколом про затримання підозрюваного від 10 липня 2004 року, відповідно до якого ОСОБА_1 затримано за підозрою у вчиненні злочину за ч. 1 ст. 115 КК України. (а.с. 113, т. 1).

ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення 13 липня 2004 року, в той же день, постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 13 липня 2004 року щодо нього обрано запобіжний захід взяття під варту.

У своїх скаргах ОСОБА_1 послідовно стверджував, що після його затримання 29 червня 2004 року, він був доставлений працівниками міліції до райвідділу, в якому до нього було застосовано недозволені методи, в тому числі ОСОБА_4 та ОСОБА_3, котрі вимагали зізнатися у вбивстві. Внаслідок такого насильства він отримав тілесні ушкодження, обмовив себе у вчиненні злочину.

Відповідно до даних, які містяться у довідках чергового лікаря травматологічного пункту міської лікарні, у ОСОБА_1 при зверненні 01 та 10 липня 2004 року було виявлено забої грудної клітки, множинні пошкодження верхніх кінцівок, гематома правої лопатки, параорбітальна гематома зліва, забої та гематоми тулуба пошкодження суглобів верхніх та нижніх кінцівок (т. 2 а.с. 77, 78, 102).

Разом із тим, згідно положень Європейської конвенції з прав людини та практики Європейського суду, які за вимогами ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються при розгляді справ як джерело права, слідує, що розслідування фактів жорстокого поводження повинно призвести до встановлення та покарання винних осіб.

Так у справі "Ковбець проти України" суд вкотре підкреслив, що "розслідування за небезпідставними твердженнями про неналежне поводження має бути ретельним та ефективним. Це означає, що органи влади мають намагатися встановити обставини події та не покладатися на поспішні або безпідставні висновки для закінчення розслідування або обґрунтування своїх рішень".

Як убачається з постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 01 жовтня 2005 року старшого слідчого прокуратури Ленінського району м. Луганська не встановлено будь-яких даних про наявність в діях працівників міліції ознак злочину, а наявність тілесних ушкоджень, корі отримав ОСОБА_1 слідчий спростовує тим, що підслідний міг з кимось побитися.

Між тим, у справі "Тарасов проти України" зазначено, що медичний огляд разом із правом доступу до адвоката та правом повідомити третю сторону про затримання є основоположними запобіжними механізмами проти жорстокого поводження із затриманими особами і повинні застосовуватись із самого початку позбавлення свободи незалежно від правового режиму такого затримання у правовій системі, про яку йдеться.

Докази, отримані в ході судово-медичних експертиз осіб, узятих під варту, відіграють ключову роль під час слідства щодо цих осіб та у випадках, коли останні подають скарги на жорстоке поводження.

У випадку, коли особа затримується міліцією здоровою, але при звільненні з-під варти виявляється, що в неї є тілесні ушкодження, на державу покладається обов'язок надати правдоподібне пояснення щодо причин виникнення цих ушкоджень, і якщо цього не буде зроблено, це свідчитиме про наявність питання за статтею 3 Конвенції. В разі, якщо національні органи не провели медичного огляду до взяття заявника під варту, Уряд не може посилатися на це у своєму захисті та стверджувати, що ушкодження, про які йдеться, передували взяттю заявника під варту в міліції.

Як убачається з матеріалів справи, судово-медична експертиза тілесних ушкоджень які, як стверджував ОСОБА_1, отримав внаслідок застосування щодо нього фізичного насильства, не призначалася, причина виникнення у заявника тілесних ушкоджень не з'ясовувалася.

Аналогічно, не було перевірено судами законність поміщення скаржника до приймальника-розподільника та утримування його з 30 червня 2004 року по 10 липня 2004 року, з наступним звільненням та передання органам досудового слідства в порядку ст. 115 КПК України 1960 року.

Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що двічі самостійно з'являвся до РВВС за викликом, переданим працівниками міліції через свідка ОСОБА_6.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги засудженого про застосування недозволених методів належним чином не перевірено, оскільки суди обмежилися лише формальним посиланням на результати прокурорської перевірки та постанову про відмову в порушенні кримінальної справи за відповідними заявами ОСОБА_1, що ставить під сумнів законність одержання визнавальних показань засудженого та допустимість таких показань як джерела доказів.

Засуджений стверджував про суперечливість досліджених доказів у справі.

Зокрема, за обвинуваченням визнаним судом доведеним, ОСОБА_1 в ніч з 26 на 27 червня 2004 року о 00 год. 30 хвл. приїхав до своєї тітки ОСОБА_2, з якою спочатку посварився, а потім вбив.

Відповідно до висновку експертизи трупа потерпілої (а.с. 61-63 т. 1), смерть ОСОБА_2 наступила ІНФОРМАЦІЯ_2 року близько 22.00-24.00 год.

На місці вчинення злочину, не виявлено відбитків пальців, які належать засудженому (а.с. 95, т. 1).

Наведене свідчить, що під час апеляційного розгляду судом фактично не перевірено основних доводів засудженого, які можуть свідчити про його непричетність до вчинення злочину.

Цим доводам не дано належної оцінки апеляційним судом, що свідчить про порушення вимог ст. 370 КПК України 1960 року.

Наведене є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та підставою для скасування ухвали відповідно до вимог ст. 398 КПК України 1960 року.

Оскільки питання, які ставилися в апеляційній та касаційній скарзі ОСОБА_1 є подібними, колегія суддів вважає, що справа має бути направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому апеляційному розгляді, який необхідно провести відповідно до вимог ст. 400 КПК України 1960 року, слід розглянути апеляційну скаргу засудженого відповідно до вимог закону, перевірити інші доводи касаційної скарги про порушення права на захист під час досудового слідства, необґрунтованої відмови засудженому в суді апеляційної інстанції у призначенні захисника, постановити законне та мотивоване рішення.

Окрім того, належить повернутися до питання обґрунтованості запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 з урахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та КПК України 1960 (1001-05) року.