Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Лагнюка М.М.,

суддів Франтовської Т.І., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Подоляка М.С.,

розглянула в судовому засіданні 5 березня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Валківсього районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2014 року щодо нього.

Вироком Валківсього районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК України,

- за ч. 3 ст. 190 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням на нього певних обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 23000 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2014 року вирок районного суду щодо ОСОБА_1 змінено. На підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_1 звільнено від покарання призначеного вироком Валківсього районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року у зв'язку з закінченням строків давності. Цей же вирок в частині вирішення цивільного позову скасовано та направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства. В решті вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнано винним та засуджено за те, що він в період з 1 березня по 26 вересня 2003 року, працюючи на посаді директора ТОВ "Агроритм", здійснюючи сільськогосподарську діяльність, в тому числі пов'язану з придбання, вигодовуванням та реалізацією КРХ, будучи звільненим з займаної посади з 26 вересня 2003 року продовжував виконувати функції директора зазначеного товариства, в його розпорядженні також знаходилась печатка підприємства.

Між ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_2 існували довірливі відносини, при цьому останній періодично, за готівку купував у ТОВ "Агроритм" поголів'я КРХ, при цьому потерпілий не був обізнаний, що ОСОБА_1 із займаної посади звільнено.

В червні 2004 року ОСОБА_1 повідомив потерпілого про наявність КРХ, яка підлягала вибраковці, на що ОСОБА_2 виявив бажання її придбати та провести попередню оплату.

У ОСОБА_1 виник умисел на заволодіння грошовими коштами ОСОБА_2 шляхом зловживання довірою не маючи на меті виконувати обов'язки по продажу КРХ в червні 2004 року.

ОСОБА_2 в силу існуючих довірливих відносин між ним та ОСОБА_1, за попередньою домовленістю та за проханням останнього, в червні 2004 року передав засудженому 23000 грн., які ОСОБА_1 до каси ТОВ "Агроритм" не вніс, а розпорядився ним на власний розсуд. Своїми діями ОСОБА_1 спричинив потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на суму 23000 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить скасувати вищезазначені вирок і ухвалу, а справу закрити. Посилається при цьому на неповноту та однобічність слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону. Посилається при цьому, що він злочин, за який його засуджено, не вчиняв. Вказує також, що суд апеляційної інстанції постановив невмотивовану ухвалу, яка не відповідає вимогам ст. 377 КПК України в редакції 1960 року та не врахував всіх обставин справи.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора Подоляка М.С., який заперечував проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 порушує питання про перегляд судових рішень щодо нього у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, однобічністю й неповнотою досудового та судового слідства. Проте, зазначені обставини були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанції, та їм дана належна оцінка. Відповідно до вимог ст. 398 КПК України в редакції 1960 року, вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом. Судом дотримані вимоги ст. 323 КПК України в редакції 1960 року, щодо законності і обґрунтованості вироку.

Відповідно до ст. 67 КПК України в редакції 1960 року, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину за обставин, викладених у вироку, підтверджується сукупністю доказів, досліджених у судовому засіданні й детально викладених у вироку, і є обґрунтованим.

Суд, безпосередньо дослідив зібрані по справі докази, здійснив їх оцінку у повній відповідності до вимог кримінально-процесуального закону, встановивши обставини справи з належною повнотою.

Твердження засудженого ОСОБА_1 про неправильну кваліфікацію його дій за ч. 3 ст. 190 КК України не ґрунтуються на точному змістові кримінальних законів, які передбачають відповідальність за злочин, у вчиненні якого його визнано винуватими.

Так, суд встановив, що ОСОБА_1 переслідуючи корисливий мотив, маючи на меті заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою потерпілого ОСОБА_2, шляхом шахрайства заволодів грошовими коштами у великому розмірі на загальну суму 23000 грн.

Зокрема, винність ОСОБА_1 підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_2, про те, що в червні 2004 року ОСОБА_1 повідомив йому про наявність у ТОВ "Агроритм" КРХ, яка підлягала вибраковці, на що він виявив бажання її придбати та провести попередню оплату, і за попередньою домовленістю та за проханням ОСОБА_1, в червні 2004 року передав засудженому 23000 грн. однак худобу по даній передплаті так і не отримав, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, яка пояснила, що вона у 2004 році працювала касиром-бухгалтером в ТОВ "Агроритм", директором якого був ОСОБА_1 та зазначила, що в червні 2004 року до неї в касу ТОВ "Агроритм" зайшов ОСОБА_1 та попросив виписати квитанцію на проведену передплату за КРХ на ім'я ОСОБА_2 на суму 23000 грн., на що вона виписала квитанцію, але підпис та печатку ставити відмовилась, однак ОСОБА_1 поставив на зазначеній квитанції свій підпис та печатку, показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, копією квитанції до прибутково-касового ордеру, яка виписана в червні 2004 року на суму 23000 грн., як передплата за КРХ, що підписана ОСОБА_1 та скріплена печаткою ТОВ "Агроритм" але не підписана главним бухгалтером зазначеного товариства, яка підтвердила, що грошові кошти в сумі 23000 грн. до каси ТОВ "Агроритм" не надходили, протоколами очних ставок проведених в рамках розслідування даної кримінальної справи, яким судом дана належна оцінка.

Зазначені у касаційній скарзі доводи про те, що висновки в цій частині не ґрунтуються на матеріалах справи, є необґрунтованими, оскільки суд, у відповідності до вимог ст. 323 КПК України в редакції 1960 року, дав оцінку доказам, ґрунтуючись на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

Даних, які б свідчили, що у справі неправильно застосовано кримінальний закон, не виявлено.

Апеляційний суд ретельно розглянув апеляції засудженого та його захисника, які за своїм змістом аналогічні касаційній скарзі засудженого, і у відповідності до вимог ст. 377 КПК України в редакції 1960 року докладно вмотивував свої висновки про їх часткове задоволення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б тягли за собою скасування чи зміну судових рішень, у справі не допущено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 не вбачається.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України в редакції 1960 року та розділом ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Валківсього районного суду Харківської області від 24 червня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 4 вересня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.