Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й.,

суддів: Крижановського В.Я., Дембовського С.Г.,

за участю прокурора Опанасюка О.В.,

розглянула у судовому засіданні в м. Києві 01 березня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області на вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 червня 2011 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

судимого 22 листопада 2001 року за ст. 15, ч. 3 ст. 185,

ч. 2 ст. 142 (в редакції 1960 року) КК України (2341-14) на 5 років позбавлення волі із конфіскацією майна,

– за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

– за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

В апеляційному порядку вирок не оскаржувався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним у наступному.

09 січня 2001 року о 03 год. 40 хв. ОСОБА_1, перебуваючи в с. Малі Копані Голопристанського району Херсонської області, будучи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з особою, відносно якої провадження у справі закрито у зв’язку з її смертю, повторно та з корисливою метою, проник у двір будинку № 37, звідки відкрито викрав майно на загальну суму 97 грн, що належало потерпілій ОСОБА_2, заподіявши їй матеріальну шкоду на вказану суму.

Крім того, 12 серпня 2010 року о 01-ій год. ОСОБА_1, перебуваючи в с. Малі Копіна, будучи в стані алкогольного сп’яніння, за попередньою змовою з особою, матеріали відносного якої виділено в окреме провадження у зв’язку з її розшуком, повторно та з корисливою метою, проник в житловий будинок АДРЕСА_1, де наніс удари ОСОБА_3, вимагав у останнього передачі йому належного майна – грошей в сумі 50 грн. Однак, свій умисел не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, оскільки у потерпілого були відсутні гроші.

У касаційній скарзі прокурор порушив питання про скасування вироку суду першої інстанції та повернення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з неправильним застосуванням судом кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м’якості. Зазначив про те, що суд мав би призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів не на підставі ч. 1, а ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки злочин 09 січня 2001 року було скоєно до постановлення попереднього вироку у цій справі.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, зазначених у вироку, та кваліфікація дій за ч. 2 ст. 186; ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 186 КК України у касаційній скарзі не заперечується.

Підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання несправедливим внаслідок м’якості, про що поставив питання у скарзі прокурор, на думку колегії суддів, немає. Судом при призначенні покарання врахована тяжкість вчинених злочинів, що є тяжкими, дані про особу засудженого, який є судимим, негативно характеризувався за місцем проживання, обставини, що обтяжують покарання (вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння) та пом’якшують покарання (визнав вину повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочинів як на досудовому, так і судовому слідстві). Так, судом враховані ті дані про особу засудженого та обставини, що впливають на покарання, які наведені у скарзі прокурора. Будь-яких інших підстав для скасування судових рішень у зв’язку з м’якістю призначеного покарання, прокурором не наведено.

Таким чином, покарання, обране судом ОСОБА_1, за своїм розміром відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення й попередження нових злочинів.

Разом з тим, доводи прокурора про неправильне застосування кримінального закону при призначенні покарання ОСОБА_1 за сукупністю злочинів є слушними.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України покарання призначається за правилами, передбаченими у частинах першій – третій цієї статті, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

В порушення наведеної норми закону, суд першої інстанції за вчинені ОСОБА_1 злочини 09 січня 2001 року та 12 серпня 2010 року призначив покарання за кожним з них та за їх сукупністю на підставі ч. 1 ст. 70 КК України. Тобто суд не врахував, що злочин 09 січня 2001 року був скоєний до постановлення попереднього вироку щодо ОСОБА_1 від 22 листопада 2001 року.

У зв’язку з цим касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню – в частині неправильного застосування кримінального закону, а саме незастосування ч. 4 ст. 70 КК України; вирок районного суду скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого суду слід прийняти судове рішення, яке б відповідало вимогам кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 394—396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задовольнити частково.

Вирок Голопристанського районного суду Херсонської області від 02 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.