розглянула у судовому засіданні 01 березня 2012 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Олександрівського районного суду Донецької області від 29 червня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 20 вересня 2011 року.

Цим вироком засуджено

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

судимого 19 лютого 2008 року за ч. 3 ст. 185 КК України

на 4 роки позбавлення волі, звільненого за 24 вересня 2010 року

умовно-достроково на 1 рік 2 місяця 19 днів,

– за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна;

– за ч. 2 ст. 194 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років із конфіскацією майна.

На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання призначеного за цим вироком частково приєднано невідбуте покарання за вироком Олександрівського районного суду Донецької області від 19 лютого 2008 року та остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією майна.

Цим же вироком засуджено ОСОБА_2, судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 20 вересня 2011 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він скоїв злочини за таких обставин.

04 грудня 2010 року о 21 год. 30 хв. за попередньою домовленістю та за пропозицією іншої особи, засудженої цим же вироком, обидва перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з метою крадіжки майна, прибули до домоволодіння по АДРЕСА_1, яке вважали покинутим, де ОСОБА_1, розбивши скло проник всередину будинку. Там підпаливши тканину, що тримав в руці, оглядав домоволодіння, побачивши власницю будинку ОСОБА_3, наніс їй один удар ліктем лівої руки, спричинивши їй тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Від удару остання впала, отримавши легкі тілесні ушкодження. ОСОБА_1 під час нанесення цього удару потерпілій впустив запалену тканину, що тримав в руці, на ліжко, що було в тій кімнаті, що призвело до пошкодження майна та смерті ОСОБА_3 від гострого отруєння продуктами горіння.

Після чого, ОСОБА_1, запаливши згорток паперу, що тримав в руці, пройшов на кухню, звідки викрав пічне литво та передав його ОСОБА_2, завдавши ОСОБА_3 матеріальної шкоди на суму 81 грн.

У касаційній скарзі засуджений поставив питання про скасування судових рішень у справі та направлення справи на нове розслідування. При цьому, пославшись на фактичні обставини справи, заперечив встановлення винності у злочинах, за які його засуджено. Зазначив про застосування недозволених методів ведення слідства – через що він себе обмовив.

В доповненнях до касаційної скарги засуджений ОСОБА_1, надаючи свій аналіз доказам: заперечив будь-яку свою причетність до скоєння злочинів, за які його засуджено, стверджував про застосування до нього недозволених методів ведення слідства; просив звернути увагу на те, що всі скарги, які він надсилає до різних органів державної влади щодо незаконних дій працівників міліції, їх адресують до прокуратури Олександрівського району; просив про постановлення рішення касаційного суду російською мовою, так як не володіє українською.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

У касаційній скарзі засуджений послався на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, визначення яких дано у статтях 368 та 369 КПК України, тоді як ці обставини не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом. Тому доводи засудженого щодо недоведеності його винності у скоєному, а також доводи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не можуть бути підставою для скасування постановлених судових рішень.

Незважаючи на невизнання вини ОСОБА_1 у скоєних злочинах, та постійна зміна ним своїх показань протягом досудового та судового слідства вірно визнані судом як спосіб останнього уникнути відповідальності.

Як вбачається з вироку, доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні розбою, поєднаному з проникненням у житло, а також умисне пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, що спричинило загибель ОСОБА_3, підтверджена на підставі зібраних та досліджених судом доказів – показаннями самого засудженого ОСОБА_1 та його співучасника, потерпілої ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, даними, що містяться у: явці з повинною ОСОБА_1, акті судово-медичного дослідження (обстеження) від 05 грудня 2010 року № 299 щодо причин настання смерті ОСОБА_3 та тілесних ушкоджень, що їй спричинені, висновку пожаро-технічної експертизи від 28 січня 2011 року № 8 (яким встановлено два місця запалення, що також і підтверджував ОСОБА_1 у своїх показаннях під час досудового слідства), висновку судово-медичної імунологічної експертизи від 16 грудня 2010 року № 1744 (яким виявлено у змиві з підвіконня кухні, вилученому при огляді місця події, – кров людини, належна ОСОБА_1).

У процесі перевірки матеріалів кримінальної справи колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду щодо винності ОСОБА_1 у скоєнні злочинів, за які його засуджено, та правильність кваліфікації його дій.

Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 187, ч. 2 ст. 194 КК України кваліфіковані правильно.

Твердження засудженого про те, що до нього застосовувалися незаконні методи ведення слідства, внаслідок чого він змушений був себе обмовити у вчиненні злочинів, яких не вчиняв, суд перевіряв і не знайшов їм підтвердження.

За вказаними фактами прокуратура Олександрійського району Донецької області проводила відповідну перевірку й за її результатами винесла постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно працівників міліції за відсутності в їх діях складу злочину.

Апеляційний суд прийняв рішення, належним чином його мотивувавши, постановивши ухвалу, що відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Покарання, обране судом ОСОБА_1, відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Будь-які інші недоліки судових рішень чи порушення кримінально-процесуального закону, на які звертає увагу засуджений ОСОБА_1 у своїй скарзі та доповненнях до неї, не є істотними, оскільки не перешкодили повно та всебічно розглянути справу та постановити законні, обгрунтовані й справедливі рішення щодо нього.

Таким чином, підстав для скасування цих судових рішень з направленням справи на нове розслідування, колегія суддів не вбачає.

Не підлягає задоволенню і прохання засудженого ОСОБА_1 щодо складання ухвали касаційного суду російською мовою, так як він не володіє українською. Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_1 є громадянином України, народився та постійно проживає в Україні. Тому вважати, що складання ухвали касаційного суду державною мовою буде порушенням будь-яких його прав, немає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 394—396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

Вирок Олександрівського районного суду Донецької області від 29 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 20 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 — без задоволення.