Колегія суддів судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пузиревського Є.Б., суддів Єлфімова О.В., Шибко Л.В., при секретарі Мельник Г.А., за участю прокурора Опанасюка О.В., захисника ОСОБА_6, розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження № 12013100030005107 за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2014 року щодо ОСОБА_7,

Вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року

ОСОБА_7,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, раніше не судимого, засуджено за ч. 4 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_7 судові витрати на проведення експертиз.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2014 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 змінено, визначено додаткову міру покарання у виді конфіскації всього належного ОСОБА_7 майна, за виключенням його частки в квартирі АДРЕСА_1.

Згідно з вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він близько 16 год. 12 серпня 2013 року в лісопарковій зоні неподалік АДРЕСА_2, застосувавши насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_8, умисно наніс останньому два удари ножем в область тулуба ззаду, заподіявши йому тяжкі тілесні ушкодження.

Після того, як ОСОБА_8 почав тікати, ОСОБА_7 наздогнав його і під час боротьби відкрито заволодів грошима потерпілого у розмірі 400 грн.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про зміну судових рішень, просить перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 4 ст. 187 на ч. 1 ст. 121 і ч. 1 ст. 186 КК України та призначити мінімальне покарання. Зазначає, що ОСОБА_7 не мав наміру на вчинення розбою, а тому його дії неправильно кваліфіковані, також при призначенні покарання не в повній мірі враховано, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, вибачився перед потерпілим, відшкодував заподіяну матеріальну шкоду, має матір похилого віку та брата - інваліда 2-ої групи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_6 на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти її задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Доводи захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7 не ґрунтуються на матеріалах справи і є безпідставними.

Так, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується показаннями потерпілого ОСОБА_8, який пояснив, що 12 серпня 2013 року ОСОБА_7 наніс йому два удари ножем в спину, а коли він спробував втекти, засуджений наздогнав його і відкрито заволодів його грошима; показаннями свідка ОСОБА_9 - судово-медичного експерта, яка підтвердила, що отримані ОСОБА_8 ушкодження не вкладаються в механізм його виникнення при обставинах, на які вказував ОСОБА_7 під час слідчого експерименту, але не виключена можливість виникнення тілесного ушкодження у ОСОБА_8 за обставин, вказаних останнім; показаннями свідка ОСОБА_10, який зі слів брата знає, що між останнім та ОСОБА_8 виникла бійка, в ході якої ОСОБА_7 вдарив потерпілого ножем; показаннями самого засудженого ОСОБА_7, який не заперечував, що двічі вдарив потерпілого ножем і при цьому забрав у нього гроші. Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними та підтверджуються матеріалами кримінального провадження, зазначеними в реєстрі матеріалів досудового розслідування, зокрема, даними рапорту робітника міліції про те, що о 17 год. 12 серпня 2013 року від медсестри міської лікарні № 2 надійшло повідомлення про надання медичної допомоги ОСОБА_8, у якого були виявлені колото-різані рани грудної клітини; даними висновку судово-медичної експертизи, відповідно до якої у ОСОБА_8 наявні тілесні ушкодження, в тому числі і тяжке тілесне ушкодження, що небезпечне для життя, ці ушкодження заподіяні гострими предметами, можливо в строк та при обставинах вказаних у постанові, не виключається можливість виникнення тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 за обставин, на які він вказав під час його допиту в якості потерпілого, при цьому ці тілесні ушкодження не вкладаються в механізм їх виникнення за обставин, на які вказує ОСОБА_7 під час проведення з ним слідчих дій; даними акту амбулаторної комісійної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, відповідно до якої ОСОБА_7 під час скоєння інкримінованих йому дій в стані фізіологічного афекту та в іншому емоційному стані, який міг би здійснити суттєвий вплив на його свідомість та діяльність, не перебував; даними протоколів огляду місця події; даними висновків криміналістичної, судово-цитологічної, судово-трасологічної експертиз та іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, суд першої інстанції обгрунтовано відхилив доводи засудженого ОСОБА_7 про те, що він не мав наміру нападати на потерпілого, а діяв лише в межах необхідної оборони. Як убачається з матеріалів провадження та правильно зазначено у вироку, будь-якого конфлікту між братами ОСОБА_7 та потерпілим ОСОБА_8 не було, ОСОБА_7 хоча і стверджував, що оборонявся від дій потерпілого, але не зміг пояснити суду механізм спричинення ОСОБА_8 двох ударів ножем в область спини, який би узгоджувався з встановленими обставинами у провадженні, а також необхідність переслідування потерплого, який спробував втекти, і заволодіння грошовими коштами останнього.

Таким чином, дії ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України кваліфіковано правильно.

Отже, доводи захисника ОСОБА_6 щодо неправильної кваліфікації дій засудженого ОСОБА_7, викладені в касаційній скарзі, не підлягають задоволенню.

Розглядаючи провадження за апеляціями засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_6, на підставі детального вивчення матеріалів провадження суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин кримінального провадження, про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину та про правильність кваліфікації його дій, а також вказав на докази, які спростовують доводи, викладені в апеляціях.

Ухвала апеляційного суду в цій частині є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування судових рішень у провадженні, не встановлено.

Разом із тим, доводи захисника ОСОБА_6 про суворість призначеного ОСОБА_7 покарання, заслуговують на увагу.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Частиною 3 цієї статті встановлено, що підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, визначаються ст. 69 КК України.

Статтею 69 вказаного Кодексу передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Призначаючи ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 187 КК України основне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, не повною мірою дотримався вищенаведених вимог закону.

Враховуючи, що ОСОБА_7 вчинив особливо тяжкий корисливий злочин, особу винного, який раніше не судимий, характеризується формально позитивно, має матір - пенсіонерку та брата - інваліда, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, відшкодування ОСОБА_7 заподіяної шкоди та те, що він викликав швидку медичну допомогу безпосередньо після вчинення злочину, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_7 покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним. Із цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

Однак суди не в повній мірі взяли до уваги обставини вчиненого злочину, що ОСОБА_7 скоїв злочин уперше, позитивно характеризується, має рідних, які хворіють, думку потерпілого, який поклався на розсуд суду. На думку колегії суддів указані обставини пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що свідчить про можливість застосування до ОСОБА_7 ст. 69 КК України.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне змінити судові рішення і пом'якшити засудженому ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 69 КК України до 6 років з конфіскацією всього належного йому майна, за виключенням його частки в квартирі АДРЕСА_1. Таке покарання, на думку колегії суддів, буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_7 та попередження вчинення ним нових злочинів.

Керуючись статтями 433, 434, 436- 438 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 26 червня 2014 року щодо ОСОБА_7 змінити, пом'якшити йому покарання у виді позбавлення волі за ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до 6 років з конфіскацією всього належного ОСОБА_7 майна, за виключенням його частки в квартирі АДРЕСА_1.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.