Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних

і кримінальних справ у складі:

головуючого Мороза М.А., суддів Слинька С.С., Суржка А.В., за участю прокурора Сингаївської О.А., виправданого ОСОБА_5

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 01 березня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 06 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5

Вказаним вироком, залишеним без зміни апеляційним судом,

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

виправдано за ч. 1 ст. 367 КК України на підставі ч. 2 ст. 213 КПК України за недоведеністю його участі у вчиненому злочині.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався в тому, що він, обіймаючи із 07 грудня 2001 року посаду начальника Ковельського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції управління Департаменту України з питань виконання покарань у Волинській області, будучи службовою особою, неналежно виконував свої службові обовязки через несумлінне ставлення до них: всупереч вимогам ст. 107 Виправно-трудового кодексу України та пунктів 2.4, 2.5, 2.14, 2.18 Інстукції про порядок виконання покарань, не повязаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 03 січня 2002 року № 3/4 (z0168-02) , після отримання 24 квітня 2002 року вироку Ковельського районного суду Волинської області, що набрав законної сили та підлягав обовязковому виконанню щодо засудженого ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 183, ч. 1 ст. 69 КК України до обмеження волі на строк три роки не вручив засудженому ОСОБА_6 припису про виїзд до місця відбування покарання у виді обмеження волі та копії вироку суду, не направив повідомлень до виправного центру про вручення засудженому припису та до військового комісаріату щодо військовослужбовця про дату відправлення і місце відбування покарання засудженим. Крім того, не підготовив подання про затримання засудженого у випадку ухилення його від отримання припису та невиїзду у встановлений строк до місця відбування покарання і не передав цього подання для виконання до відповідних органів внутрішніх справ. Також, не передав матеріалів для здійснення першочергових розшукових заходів до органу внутрішніх справ для оголошення ОСОБА_6 у розшук, для затримання та направлення до місця відбування покарання, в порядку встановленому для засуджених до позбавлення волі. Всупереч положенням вищевказаних нормативно-правових актів не переконався у тому, що засуджений виїхав до виправного центру, внаслідок чого вирок суду не був виконаний і засуджений не відбув призначеного покарання.

В подальшому ОСОБА_5 всупереч пунктам 3.2.3. п. 3 розділу 5 Інструкції про порядок виконання покарань, не повязаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань (z0016-04) від 19 грудня 2003 року № 270М560, згідно з якими з обліку знімаються засуджені особи, котрі прибули до виправного центру, за наявності підтвердження про прибуття до виправного центру засудженої особи, не маючи такого підтвердження про прибуття ОСОБА_6 до виправного центру м. Долини, безпідставно зняв його з обліку і знищив особову справу засудженого. Відповідно до п. 1, пунктів 1.13, 1.14 Інструкції з діловодства в органах, установах, навчальних закладах і на підприємствах кримінально-виконавчої системи, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від

07 серпня 2000 року № 163, працівники органів несуть персональну відповідальність за збереження службових документів, і у разі звільнення працівника всі документи, а також журнали, печатки, штампи тощо, які за ним значаться, здаються до канцелярії. Однак ОСОБА_5 при звільненні з посади начальника у звязку з виходом на пенсію в ході прийому-передачі службової документації, печаток, облікових справ Ковельської КВІ та Ковельського МРВ КВУ УДДУ ПВП у Волинській області відповідно до Акта прийому передачі службової документації, печаток, облікових справ Ковельського МРВ КВУ УДДУ ПВП у Волинській області від 03 лютого 2005 року не передав своєму наступнику ОСОБА_7 особової справи ОСОБА_6, засудженого до обмеження волі. Внаслідок зазначених дій начальник цього відділу ОСОБА_7 та підлеглі йому працівники були позбавлені можливості в подальшому вжити всіх передбачених КВК України (1129-15) заходів для встановлення місця знаходження засудженого та направлення його до місця відбування покарання, внаслідок чого не було виконано вироку суду та завдано істотної шкоди державним інтересам.

Такі дії ОСОБА_5 орган досудового слідства були кваліфікував за ч. 1 ст. 367 КК України.

Вироком районного суду, залишеним без зміни ухвалою суду апеляційної інстанції ОСОБА_5 виправдано, оскільки його винність у вчиненні злочину не було доведено.

У касаційній скарзі прокурор стверджуючи що суд безпідставно виправдав ОСОБА_5, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд у звязку з неправильним застосуванням кримінального закону та істотними порушеннями кримінально-процесуального закону.

Крім того, скаржник послався на порушення судом першої інстанції ст. 54 КПК України, оскільки на його думку, суддя, який постановив виправдувальний вирок, не міг брати участь у розгляді цієї справи у звязку з тим, що саме він постановив вирок, у невиконанні якого обвинувачувався ОСОБА_5

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, виправданого, який вважав судові рішення щодо нього законними та обґрунтованими, а касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, перевіривши матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з ч. 4 ст. 327 КПК України виправдувальний вирок постановлюється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведена участь підсудного у вчиненні злочину. При цьому виправдувальний вирок в силу

ч. 1 ст. 327 КПК України повинен бути мотивований судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку, серед іншого, повинна містити підстави для виправдання підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

За змістом вказаної норми закону у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину, відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України підставами для скасування у касаційному порядку виправдувального вироку може бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону або неправильне застосування кримінального закону.

Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону, як зазначено у ст. 370 КПК України, є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, а в частині другій цієї статті зазначені конкретні обставини, які відносяться до таких підстав.

Однак, суди розглядаючи кримінальну справу щодо ОСОБА_5 не допустили порушень закону, передбачених ст. 370 КПК України.

Так, як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції всебічно та повно дослідивши показання свідків та зібрані по справі докази, які стосуються обєму обвинувачення, у тому числі й ті, на які містяться посилання у касаційній скарзі прокурора, дав їм належну оцінку в їх сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність участі ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України, внаслідок чого постановив щодо нього виправдувальний вирок на законних підставах.

Так, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_5, проаналізувавши його показання, показання свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та матеріали справи, які стосуються обєму обвинувачення, в їх сукупності, прийшов до обґрунтованого висновку, щодо недоведеності участі виправданого у інкримінованому йому органом досудового слідства злочині.

Як вірно встановлено судом, після звільнення ОСОБА_5 зі служби могли вживатися заходи для організації виконання вироку щодо ОСОБА_6, що підтверджується довідкою за результатами перевірки виконання виправно-трудового законодавства Ковельським МРВ КВІ УДДУПВ у Волинській області за перший квартал 2005 року та актом прийому-передачі службової документації, печаток, облікових справ Ковельської КВІ та Ковельського МРВ КВІ УДДУПВ у Волинській області від 03 лютого 2005 року.

Зазначеними доказами спростовуються доводи обвинувачення про те, що дії ОСОБА_5 стали остаточною причиною невиконання вироку суду щодо ОСОБА_6, а також про наявність на обліку в КВІ й інших осіб, засуджених до обмеження волі.

Інші доводи у касаційній скарзі прокурора, аналогічні за змістом доводам апеляції, в тому числі і щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, які відповідно до ч. 1 ст. 398 КПК України не є предметом розгляду суду касаційної інстанції, були ретельно перевірені апеляційним судом. В ухвалі наведено докладні та мотивовані підстави, через які апеляцію прокурора визнано необґрунтованою. Ухвала апеляційного суду відповідає матеріалам справи та вимогам ст. 377 КПК України .

Крім того, наведені у скарзі прокурора доводи про незаконність складу суду першої інстанції не є підставою для скасування судових рішень, оскільки наведені ним обставини не викликають сумніву в обєктивності судді Луньової Т.М. щодо розгляду даної кримінальної справи, та не входять до встановленого ст. 54 КПК України переліку обставин, які виключають участь судді у розгляді справи.

Таким чином, на підставі наведеного, колегія суддів вважає висновок про недоведеність участі ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 367 КК України обґрунтованим, а тому виправдувальний вирок щодо нього постановлений законно, підстав для його скасування не вбачається. Отже в задоволенні касаційної скарги прокурора необхідно відмовити.

Керуючись статтями 394 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

вирок Ковельського міськрайонного суду Волинської області від

11 липня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від

06 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції без задоволення.