Товариство з обмеженою відповідальністю "НВКФ "Вісмас-Техно" звернулось до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення № 000332250 від 28.09.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності обчислення повноти та своєчасності сплати до бюджету податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "ТВК "Град" за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами перевірки встановлено порушення: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2 пункту 11.2 статті 11 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон № 334/94-ВР (334/94-ВР) ), та підпункту 14.1.228 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.1, пунктів 138.2, 138.8 статті 138, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 1415706,00 грн.

На підставі висновків перевірки податковим органом прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0003322250 від 28.09.2012 року, яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 1415707,00 грн., в тому числі за основним платежем на суму 1415706,00 грн. та штрафні санкції на суму 1,00 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4 та п. 138.5 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача, а саме - договір поставки № 021125 від 25.02.2011 року, видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки по рахункам та платіжні доручення.

Матеріали справи свідчать про те, що придбаний у ТОВ "ТВК "Град" товар позивачем було реалізовано контрагентам: ПП "ОРТЕКС", ПП "Сервісний центр "Лібра-Лайн", TOB "Компанія "Офіс-Комплект", ПП "НВФ "Ідеал Принт", ПП "Аллєгро-опт", TOB "КМТ-Сервіс".

Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договору публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договору із позивачем, його контрагент був платником ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованим у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мав достатній об'єм правоздатності для укладення спірної угоди.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом, судом апеляційної інстанції правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Податкове законодавство України не містить норм, які б ставили в залежність право платника податку на формування валових витрат від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів, або зобов'язували б платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норм законодавства. Можливі порушення контрагентом платника податків податкової дисципліни, у тому числі недекларування своїх зобов'язань або несплата податку до бюджету, не є достатньою підставою для позбавлення платника податків права на валові витрати по операціям з такими контрагентами.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 14 лютого 2013 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 вересня 2012 року у справі № 2а-6537/12/2670, якою визнано протиправним податкове повідомлення-рішення № 0003222360 від 30.11.2011 року, прийняте на підставі акту перевірки фінансово-господарської діяльності позивача та TOB "TBK "Град" за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року.

Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 09 липня 2014 року по справі № 826/20262/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.