розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Міністерства оборони України, третя особа - Харківський обласний військовий комісаріат про скасування пункту протоколу засідання комісії Міноборони та зобов'язання виплатити одноразову грошову допомогу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року, -

У серпні 2011 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі Міноборони), третя особа - Харківський обласний військовий комісаріат (далі Військкомат) в якому просив скасувати пункт 96 протоколу № 1 засідання комісії Міноборони по розгляду питань пов'язаних з призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги від 20 січня 2010 року в частині, що стосується позивача, а також зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" (499-2008-п) (далі - постанова № 499, Порядок відповідно) в розмірі 54-місячного грошового забезпечення, виходячи з суми одного місячного грошового забезпечення в розмірі 2317,17 гривень як інваліду 2-ї групи (далі спірна допомога) за вирахуванням отриманої ним страхової суми 4250,00 гривень.

В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що має право на виплату спірної одноразової допомоги, однак відповідач протиправно, з порушенням вимог законодавства та його прав відмовив у виплаті такої, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.

Постановою Ленінського районного суду м. Харкова від 15 травня 2012 року позов задоволено.

Оскаржуваною постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 вересня 2012 року, рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалене ним судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про задоволення скарги з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову апеляційний суд виходив з відсутності у позивача права на спірну допомогу, а тому дії відповідача ґрунтуються на вимогах закону та не порушують його прав, свобод та інтересів.

Проте, до такого висновку апеляційний суд дійшов в порушення норм матеріального та процесуального права.

У відповідності зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судами встановлено, що 7 вересня 2005 року ОСОБА_4 звільнено з військової служби за станом здоров'я.

На момент звільнення розмір грошового забезпечення позивача складав 2317,17 гривень.

28 грудня 2005 року позивача визнано інвалідом 3-ї групи із втратою 50% працездатності у зв'язку з отриманням травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби.

21 квітня 2008 року за наслідками огляду МСЕК позивачу встановлено 2 групу інвалідності. Повторним оглядом МСЕК від 20 грудня 2010 року вказану інвалідність встановлено безстроково, причина інвалідності - травма, пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до довідки № 1939 НАСК "Оранта" від 26 травня 2008 року ОСОБА_4 виплачено страхові суми по державному обов'язковому особистому страхуванню у розмірі 4250 гривень.

11 червня 2009 року позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з вимогою про виплату йому одноразової грошової допомоги в порядку встановленому постановою № 499 (499-2008-п) , однак у виплаті такої було відмовлено із посиланням на відсутність порядку виплати зазначених сум.

20 січня 2010 року, пунктом 96 протоколу № 1 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, з посиланням на те, що на день його звільнення діяла стаття 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ (2011-12) ), яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (2232-12) .

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-ХІІ (2011-12) .

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ (2011-12) .

Статтею 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби та встановлення йому ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "б" пункту 6 Умов встановлено, що НАСК "Оранта" виплачує страхові суми у разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), - у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається у процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2 постанови № 499 (499-2008-п) встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 Порядку (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується у розмірі 54 місячного грошового забезпечення.

У пункті 2 Порядку також зазначено, що у разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Систематичний аналіз редакції статті 16 Закону № 2011-ХІІ та змісту постанов №№ 488, 499 (499-2008-п) , дають підстави для висновку, що "обов'язкове особисте державне страхування" та "одноразова грошова допомога" є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Тому у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов'язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про наявність у позивача права на виплату йому одноразової грошової допомоги в порядку, встановленому постановою № 499 (499-2008-п) ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому у апеляційного суду не було підстав для його скасування.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 10 березня 2015 року, прийнятою у справі № 21-563а14.

За приписами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.