розглянула в судовому засіданні у м. Києві 26 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Харківської області від 26 січня 2012 року.

Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 31 жовтня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, востаннє вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 29 листопада 2007 року за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки і 6 місяців, на підставі ст. 71 КК України остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; звільненого 29 листопада 2010 року після відбуття покарання;

засуджено за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і 6 місяців та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

За вироком суду ОСОБА_5 визнано винним у тому, що він у денний час у кінці серпня 2011 року неподалік лісосмуги в сел. Кулиничах Харківського району Харківської області, діючи повторно, зірвав листя та верхівки дикорослих рослин коноплі, які незаконно перевіз до місця свого проживання і виготовив з них шляхом сушіння та подрібнення особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс вагою 9,2161 г. У подальшому вказаний наркотичний засіб засуджений незаконно зберігав для власного вживання без мети збуту до вилучення канабісу 10 вересня 2011 року працівниками міліції.

Вироком апеляційного суду від 26 січня 2012 року вказаний вирок місцевого суду в частині призначення покарання ОСОБА_5 скасовано, постановлено свій вирок і засуджено останнього за ч. 2 ст. 309 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки. В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Засуджений ОСОБА_5 у касаційній скарзі посилається на те, що апеляційний суд не повною мірою врахував сукупність усіх обставин, які пом'якшують покарання, і прийняв необґрунтоване рішення про скасування вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Засуджений також зазначає, що апеляційний суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки не звільнив його від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України. Посилається на допущені апеляційним судом численні порушення кримінально-процесуального закону, зокрема, на порушення його права на захист та права заявляти клопотання й відводи учасникам судового процесу. Засуджений просить вирок апеляційного суду скасувати, на підставі ч. 4 ст. 309 КК України звільнити його від кримінальної відповідальності, а провадження у справі закрити.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, засудженого ОСОБА_5 та його захисника на підтримання вимог, викладених у касаційній скарзі, думку прокурора про залишення вироку апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи засудженого, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Доводи засудженого, наведені в касаційній скарзі, про неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, оскільки його не звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 309 КК України, є непереконливими.

Згідно з ч. 4 ст. 309 КК України особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені ч. 1 цієї статті.

Таким чином, звільнення особи від кримінальної відповідальності за вищезазначених обставин допускається лише за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, за обставин, викладених у вироку, з яким погодився апеляційний суд, і правильність якого не заперечується засудженим, підтверджується доказами, зокрема показаннями самого засудженого в судовому засіданні, в яких він повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, у зв'язку з чим справа розглядалась у порядку ч. 3 ст. 299 КПК України.

Дії засудженого ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 309 КК України кваліфіковано правильно.

Отже, підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності та закриття провадження в цій справі, про що йдеться в касаційній скарзі засудженого, колегія суддів не вбачає.

Не є слушним і твердження засудженого про порушення його права на захист, оскільки, як зазначає ОСОБА_5 у скарзі, головуючий у суді апеляційної інстанції не роз'яснив його права під час судового розгляду.

Із протоколу судового засідання від 26 січня 2011 року вбачається, що ОСОБА_5 під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції були роз'ясненні права відповідно до ст. 63 Конституції України, статті 263, 362, 87 КПК України (а. с. 109 ). Засуджений у судовому засіданні підтвердив, що йому права зрозумілі, та клопотань із цього приводу не подавав.

Посилання засудженого на позбавлення його можливості користуватися послугами захисника не ґрунтуються на матеріалах справи. На досудовому слідстві ОСОБА_5 неодноразово роз'яснювалося право мати захисника, від послуг якого він відмовився (а. с. 14, 28, 53). Не наполягав він на присутності захисника, як видно з протоколу судового засідання, і під час судового розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції; фактично засуджений взяв захист своїх інтересів на себе. Також слід зазначити, що розгляд справ цієї категорії не вимагає обов'язкової участі захисника.

Що ж стосується фіксації судового процесу за допомогою технічного запису, то це право судом було роз'яснено учасникам судового розгляду, але такого клопотання не надійшло, а тому перебіг судового розгляду фіксувався у протоколі судового засідання. Зауважень на цей протокол судового засідання від ОСОБА_5 не надходило.

Стосовно обраної засудженому міри покарання, то апеляційний суд визначив її з урахуванням усіх обставин, що впливають на покарання. Так, апеляційний суд належним чином дослідив дані, що характеризують особу засудженого, зокрема те, що він раніше був неодноразово судимий, у тому числі за злочини, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів (судимості за умисні злочини не погашені), проте ОСОБА_5 висновків для себе не зробив і знову вчинив аналогічний злочин. Згідно даних судово-наркологічної експертизи ОСОБА_5 є наркозалежним і потребує медичного лікування.

Таким чином покарання, визначене в мінімальному розмірі санкції ч. 2 ст. 309 КК України апеляційним судом ОСОБА_5 є необхідним й достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Отже, всупереч доводам скарги, апеляційним судом при постановленні вироку вимоги статей 50, 65 КК України дотримано.

З огляду на викладене підстав для пом'якшення покарання ОСОБА_5 й застосування ст. 75 КК України, як про це порушено питання засудженим у суді касаційної інстанції, колегія суддів не убачає.

Твердження ОСОБА_5 про те, що апеляційний суд не вказав у якій частині скасовує вирок місцевого суду, спростовується текстом резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції.

При перевірці справи не виявлено передбачених ст. 398 КПК України підстав для скасування чи зміни судового рішення щодо ОСОБА_5 у касаційному порядку і, відповідно, немає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.