розглянула в судовому засіданні в м. Києві 26 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Київського районного суду м. Полтави від 21 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 квітня 2011 року щодо ОСОБА_3

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, такого, що не має судимості,

відповідно до ст. 89 КК України,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк вісім років.

Цим вироком засуджено також ОСОБА_4, щодо якого касаційних скарг не подано.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 відшкодування матеріальної шкоди в сумі 5 827 грн

25 коп. та 40 000 грн - моральної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 11 квітня 2011 року вирок суду змінено: збільшено суму стягнення моральної шкоди на користь ОСОБА_5 до 50 000 грн. У решті вирок залишено без зміни.

Вироком суду ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у групі з ОСОБА_4 Як установив суд, злочин вчинено за таких обставин.

26 вересня 2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 після вживання алкогольних напоїв на ст. Супрунівка в м. Полтава, зайшли на територію колишньої військової частини по вул. Весняній, де побачили ОСОБА_6 Запідозривши ОСОБА_6 в розкраданні майна колишньої військової частини, демонтажем якої вони займались, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 підібрали дерев'яну палку, якою завдали ОСОБА_6 численних ударів по голові та тулубу, а також неодноразові удари ногами по тулубу. Від ударів ОСОБА_6 впав, а ОСОБА_4 і ОСОБА_3 підняли молот із залізною кувалдою та завдали ним ударів по тулубу, сідницям, ногам ОСОБА_6 внаслідок ударів ОСОБА_6 спричинені тяжкі тілесні ушкодження, що потягли його смерть.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень із закриттям справи за недоведеністю участі ОСОБА_3 у спричинені ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. Наголошує на тому, що висновок суду про його винуватість ґрунтується на недопустимих доказах, отриманих під час відбування ОСОБА_3 адміністративного арешту, у результаті психологічного та фізичного тиску з боку працівників міліції. Апеляційний суд, перевіряючи доводи засудженого про недозволені методи слідства, не проаналізував висновків судово-психологічних експертиз про несамостійне викладення ОСОБА_3 показань в якості підозрюваного.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників на підтримання касаційної скарги, думку прокурора про залишення судових рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню часткового, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 377 КПК України при залишенні апеляції без задоволення в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою. Тобто в ухвалі слід проаналізувати всі доводи, зазначені в апеляції, та зіставити їх з наявними у справі доказами, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

Як убачається з ухвали суду апеляційної інстанції, ці вимоги закону у даній справі належним чином не виконані.

Так, засуджений ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_1 у поданих ними апеляціях указували, що допит ОСОБА_3 в якості підозрюваного та проведення з ним відтворення обстановки і обставин події відбувалося під час адміністративного арешту, перед цим працівники міліції катували ОСОБА_3, внаслідок чого він зізнався у побитті ОСОБА_6, яке вчинив разом із ОСОБА_4 На обґрунтування своєї позиції посилались на матеріали справи, зокрема, висновки судово-психіатричних експертиз, допит експерта ОСОБА_7 в судовому засіданні, показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (475/97-ВР) проголошує одну з основоположних цінностей демократичного суспільства і, по суті, беззастережно забороняє катування та нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Вергельський проти України» (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року) та у справі "Яременко проти України" (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), що в тих справах, коли особа висуває небезпідставну скаргу про те, що вона була піддана поганому поводженню зі сторони суб'єктів владних повноважень в порушення статті 3 Конвенції, це положення, якщо його тлумачити в світлі загального обов'язку держави відповідно до статті 1 Конвенції, вимагає за своїм змістом, щоб було проведено ефективне офіційне розслідування.

Наведені положення Конвенції (995_004) та практика Європейського суду, що відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються при розгляді справ як джерело права, не були враховані апеляційним судом.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_3 на досудовому слідстві та в судовому засіданні послідовно стверджував про застосування до нього недозволених методів слідства. За його заявою старшим помічником прокурора Київського району м. Полтави проведено перевірку, за результатами якої винесено постанову від 28 листопада 2005 року про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно працівників Київського РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області. Пославшись на цю постанову, а також дані висновку судово-медичної експертизи від 15 жовтня 2005 року про відсутність у ОСОБА_3 будь-яких тілесних ушкоджень, районний суд спростував доводи останнього.

У ході апеляційного розгляду справи, суд доручив прокурору цього ж рівня провести перевірку заяв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про жорстоке поводження. Висновки помічника прокурора у постанові від 25 березня 2011 року зводяться до відсутності об'єктивних даних, які б вказували на наявність в діях працівників міліції ознак злочинів. При цьому брак доказів пояснювався знищенням документів у зв'язку із закінченням строків давності або неможливістю встановити місце перебування свідків.

Апеляційний суд у своєму рішенні, обмежившись констатуванням результатів цієї перевірки, не надав оцінки постанові про відмову в порушенні кримінальної справи з точки зору ефективності проведеного розслідування. Не звернув уваги, що прокурор, приймаючи таке рішення, не мав у своєму розпорядженні та не врахував висновків експертів, які проводили психологічне дослідження відеозапису відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_3 Апеляційний суд також залишив поза увагою дані, що містяться у трьох судово-психологічних експертизах, натомість послався на пояснення експерта ОСОБА_7 в суді першої інстанції, допит якої проведено без дотримання у повній мірі вимог ст. 311 КПК України.

Таким чином, апеляційний суд, залишаючи апеляцію без задоволення, не навів достатніх аргументів, через які вона визнана безпідставною. Постановлена ухвала щодо ОСОБА_3 не відповідає вимогам ст. 377 КПК України, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Приймаючи до уваги те, що пред'явлене ОСОБА_4 обвинувачення пов'язане з обвинуваченням у вчиненні злочину

ОСОБА_3, ухвала щодо якого скасовується, та з урахуванням положень ст. 26 КПК України, колегія суддів вважає необхідним, у порядку ст. 395 КПК України, також скасувати постановлену апеляційним судом ухвалу щодо ОСОБА_4 з направленням справи і в цій частині на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді мають бути повно та всебічно перевірені, в тому числі за необхідності під час проведення судового слідства, всі доводи поданих на вирок апеляцій, дана оцінка ефективності розслідування заяв про недозволені методи слідства, та постановлено рішення з дотриманням усіх вимог закону. Також мають бути перевірені інші доводи, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_1

Керуючись статтями 395, 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 11 квітня 2011 року щодо ОСОБА_3 та в порядку ст. 395 КПК України щодо ОСОБА_4 скасувати і направити справу на новий апеляційний розгляд.