розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 26 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5,

Вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2010 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 1 ст. 286 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 3, 4 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_7 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Вирішено питання про стягнення із засудженого судових витрат за проведення експертизи.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2011 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_5 визнано винним та засуджено за те, що він приблизно о 8 годині 40 хвилин 18 серпня 2009 року, керуючи автомобілем «Деу-Ланос» номерний знак НОМЕР_1 в порушення вимог п.п. 1.5, 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) , не переконався в безпеці маневру і заднім ходом виїхав з парковки біля будинку № 16 на проїжджу частину вул. Красношкольна набережна в м. Харкові, чим створив перешкоду мопеду «VIPER ZS50 ACTIV» під керуванням ОСОБА_7, який рухався зі сторони пр. Гагаріна в напрямку пр. Московського. В результаті сталося зіткнення транспортних засобів і потерпілому ОСОБА_7 було заподіяно тілесні ушкодження середньої тяжкості, які потягнули тривалий розлад здоров'я.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 порушує питання про скасування ухвали суду та зміну вироку суду шляхом виключення з нього додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки. Вказує на те, що суд при призначенні додаткового покарання не врахував визнання вини ОСОБА_5, його щире каяття, поведінку після дорожньо-транспортної пригоди, а також те, що єдиним джерелом його доходів є діяльність пов'язана з пасажирськими перевезеннями. Крім того, вказує, що апеляційний суд розглядаючи справу, також не звернув на це уваги.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти касаційної скарги захисника, засудженого ОСОБА_5, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація його дій в касаційній скарзі захисника не оскаржуються.

Разом з тим, заслуговують на увагу доводи захисника про невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого ОСОБА_5

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Статтею 65 КК України передбачено, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, який вперше притягнутий до кримінальної відповідальності, за місцем роботи та проживання характеризується позитивно, на обліках у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, наявність обставин, що пом'якшують покарання та відповідно до вимог статей 50, 65 КК України обгрунтовано призначив засудженому основне покарання у виді обмеження волі і дійшов правильного висновку про можливість звільнення ОСОБА_5 від відбування такого покарання з випробуванням на строк 1 рік.

Разом з тим, призначаючи ОСОБА_5 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке не є обов'язковим відповідно до санкції ч. 1 ст. 286 КК України, місцевий суд не в повній мірі врахував, що засуджений є суб'єктом підприємницької діяльності, має ліцензію на надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, що є єдиним видом його доходів, має на утриманні батька похилого віку та не мотивував свого рішення в цій частині.

Суд апеляційної інстанції, перевіряючи справу, не розглянув питання правильності призначення додаткового покарання та залишив вирок суду щодо ОСОБА_5 без зміни.

Враховуючи конкретні обставини справи, дані про особу засудженого, а також те, що позбавлення ОСОБА_5 права керування транспортними засобами може поставити засудженого та його сім'ю у скрутне матеріальне становище, оскільки єдиним джерелом його доходу є надання послуг з перевезення пасажирів, колегія суддів вважає можливим змінити судові рішення, виключивши з них рішення про призначення засудженому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Червонозаводського районного суду м. Харкова від 8 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 8 вересня 2011 року щодо ОСОБА_5 змінити, виключивши з них рішення про призначення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Вважати ОСОБА_5 засудженим за ч. 1 ст. 286 КК України на 1 рік обмеження волі зі звільненням на підставі ст. 75 КК України від відбування цього покарання з іспитовим строком 1 рік та з покладенням обов'язків, передбачених п.п. 3, 4 ст. 76 КК України.