розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 лютого 2012 року щодо ОСОБА_3.

Зазначеною постановою до

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

- застосовано примусовий захід медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за вчинення в стані неосудності суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України.

Відповідно до постанови суду ОСОБА_3 учинив суспільно-небезпечні діяння, що підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, за таких обставин.

18 жовтня 2004 року близько 11 год ОСОБА_3, який обіймав посаду начальника зміни Канівської ГЕС, перебуваючи на восьмому поверсі приміщення архіву Канівської ГЕС, під час ознайомлення його з повідомленням про призначення повторної атестації, ігноруючи повідомлення членів атестаційної комісії та керівника підприємства ОСОБА_4, відштовхнув його від себе і намагався покинути дане приміщення, однак не змігши самостійно цього зробити, умисно, грубо порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, спрямував ствол 9-мм газового револьверу «Компакт» НОМЕР_1 у ОСОБА_4 і по черзі в присутніх членів атестаційної комісії ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_8, створивши безпосередню реальну загрозу їх життю і здоров'ю, після чого вистрілив із пістолета в стелю і, скориставшись тимчасовим шоковим станом вищевказаних осіб, залишив приміщення архіву.

Відповідно до висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_3 на час вчинення злочину, провадження досудового слідства, розгляду справи в суді виявляв і виявляє ознаки хронічного психічного захворювання на шизофренію, параноїдну з безперервним перебігом, актуальною параноїдною (галюцинаторно-маячною симптоматикою), що позбавляло на вказані проміжки часу та позбавляє на час дослідження усвідомлювати свої дії та керувати ними, унеможливлює його подальшу участь в слідчих діях і у судовому засіданні.

Тому за рішенням суду до ОСОБА_3 як неосудної особи були застосовані примусові заходи медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 21 лютого 2012 року постанову місцевого суду щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2 доводить незаконність постановлених щодо ОСОБА_3 судових рішень, просить їх скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України. Надаючи свій аналіз доказам, посилаючись на неповноту та однобічність досудового слідства та судового розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, стверджує, що ОСОБА_3 не вчиняв хуліганства та не є суспільно-небезпечним. Указує на те, що на досудовому слідстві до ОСОБА_3 застосовувалось фізичне насильство, йому не роз'яснено права при пред'явленні обвинувачення та не надано матеріалів розслідування на ознайомлення. Звертає увагу на те, що в матеріалах справи є постанова про закриття справи щодо ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочину, а також на те, що строки притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення суспільно-небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, минули. Вказує на те, що місцевий суд порушив право ОСОБА_3 на захист, а ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України і не підписана суддями, які її винесли.

Заслухавши доповідь судді, захисника ОСОБА_2, який підтримав свою скаргу та просив її задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 398 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень можуть бути лише істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

При цьому невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства не є підставою для скасування або зміни судових рішень касаційним судом.

Висновок суду щодо вчинення ОСОБА_3 суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, при обставинах викладених у постанові суду підтверджується даними показань ОСОБА_8, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які на досудовому слідстві та в суді стверджували, що при ознайомленні ОСОБА_3 про призначення йому повторної атестації як працівнику Канівської ГЕС, який не пройшов позачергову перевірку знань, останній різко змінив свою поведінку, вів себе нахабно, бігав по кабінету архіву та штовхав членів атестаційної комісії, а потім витягнув із внутрішньої кишені пістолет спрямував його в їх напрямку з погрозою всіх перестріляти та здійснив постріл, після чого, скориставшись тимчасовим шоковим станом вищевказаних осіб, залишив приміщення архіву.

У колегії суддів відсутні підстави не довіряти показанням указаних осіб, оскільки вони є послідовні та незмінні і узгоджуються з іншими наявними у матеріалах справи доказами, які суд повно та всебічно дослідив, надав їм належну оцінку, правильно установивши, що ОСОБА_3 учинив суспільно небезпечне діяння, передбачене ч.1 ст. 296 КК України.

Підстав для закриття кримінальної справи щодо ОСОБА_3 на підставі п.2 ч.1 ст. 6 КПК України, як про це йдеться у касаційній скарзі захисника, немає.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 КК України не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Як убачається із висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_3 на час вчинення злочину, провадження досудового слідства, розгляду справи в суді виявляв і виявляє ознаки хронічного психічного захворювання на шизофренію, параноїдну з безперервним перебігом, актуальною параноїдною (галюцинаторно-маячною симптоматикою), що позбавляло на вказані проміжки часу та позбавляє на час дослідження усвідомлювати свої дії та керувати ними, унеможливлює його подальшу участь в слідчих діях і судовому засіданні (т.7 а.с.127-138).

У зв'язку з неосудністю суд першої інстанції обґрунтовано постановив рішення про застосування до ОСОБА_3, який вчинив суспільно-небезпечне діяння, тобто є суспільно-небезпечним, примусових заходів медичного характеру.

При цьому вирішення питання про звільнення особи, яка будучи неосудною, вчинила суспільно-небезпечне діяння, від кримінальної відповідальності у зв'язку з минуванням строків давності не передбачено чинним кримінально-процесуальним законом, а тому суд правильно не застосував вимоги закону, які регламентують закриття кримінальної справи у зв'язку зі сплином строків давності..

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б перешкодили судам постановити законні та обґрунтовані судові рішення, не встановлено.

Твердження захисника ОСОБА_2 про те, що на досудовому слідстві до ОСОБА_3 застосовувалось фізичне насильство, йому не роз'яснено права при пред'явленні обвинувачення та не надано матеріалів розслідування на ознайомлення безпідставні.

Як убачається з матеріалів справи, порушень кримінально-процесуального закону, у тому числі при пред'явленні ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 296 КК України, наданні йому матеріалів розслідування на ознайомлення у порядку ст. 218 КПК України, допущено не було.

З протоколу судового засідання видно, що у судовому засіданні підсудний повною мірою реалізовував своє право на захист, у тому числі заявляючи суду відповідні клопотання, а після встановлення неосудності ОСОБА_3 він був належним чином забезпечений захисником.

ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 377 КПК України є законною та обґрунтованою, а посилання захисника на те, що це судове рішення не підписане суддями, яке його винесли, голослівні.

З урахуванням викладеного, підстав для задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_2 не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України колегія суддів

постанову Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 лютого 2012 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_2- без задоволення.