розглянула в судовому засіданні в м. Києві 21 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2012 року щодо ОСОБА_2.

Зазначеним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, судимого вироками Білоцерківського міськрайонного суду Київської області

-15 лютого 2011 року за ч.2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки;

-12 грудня 2011 року за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 190 КК України на 3 роки позбавлення волі,

- засуджено за ч.2 ст. 185 КК України на 2 роки позбавлення волі.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком, більш суворим, призначеним вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2011 року, визначено ОСОБА_2 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Постановлено даний вирок і вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від15.02.2011 року виконувати самостійно.

За вироком суду ОСОБА_2 засуджено за те, що він, 08 жовтня 2011 року близько 07 год, знаходячись на кінцевій зупинці маршрутного таксі №25 по вул.Петра Запорожця біля будинку № 30-А в м. Біла Церква Київської області, повторно викрав із салону автомобіля марки БАЗ 2215, реєстраційний номер НОМЕР_1, мобільний телефон марки «Нокіа 5228», спричинивши потерпілому ОСОБА_3 шкоду на загальну суму 1375 грн.

У апеляційному порядку справа не переглядалася.

У касаційній скарзі заступник прокурора Київської області посилається на те, що суд при призначенні засудженому покарання не застосував ст. 71 КК України, внаслідок чого призначив засудженому надмірно м'яке покарання. Просить вирок щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_2 за ч.2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

Разом з тим, при призначенні покарання ОСОБА_2 суд допустив порушення вимог ст. 71 КК України та призначив йому надмірно м'яке покарання.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком, а згідно з ч.4 ст. 71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) невідбутою частиною покарання необхідно вважати покарання, від відбування якого особу звільнено з випробуванням (ст.ст. 75, 79, 104 КК України).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 був засуджений вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2011 року за ч.2 ст. 289 КК України на 5 років позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки. Новий злочин ОСОБА_2 учинив 08 жовтня 2011 року, тобто під час іспитового строку.

З огляду на викладене, при визнанні ОСОБА_2 винним у злочині, вчиненому під час іспитового строку за попереднім вироком, і призначенні йому покарання за сукупністю вироків суду належало визначати остаточне покарання із застосуванням ст. 71 КК України.

Разом з тим, суд, правильно визначивши ОСОБА_2 покарання на підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного даним вироком, більш суворим, призначеним вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.12.2011 року, у вироку не застосував ст. 71 КК України, а лише постановив вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2011 року виконувати самостійно, тобто неправильно застосував кримінальний закон, внаслідок чого ОСОБА_2 було призначено м'яке покарання.

Тому колегія суддів вважає, що вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2012 року внаслідок неправильного застосування кримінального закону та м'якості призначеного ОСОБА_2 покарання підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому розгляді справи буде доведено винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, то покарання йому має бути призначено з урахуванням вимог закону та відповідати тяжкості вчиненого та особі засудженого.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити.

Вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2012 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд в іншому складі суду.