розглянула в судовому засіданні 10 червня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постанову судді судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2014 року.

Вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2011 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, судимого, останній раз 20 серпня 2009 року вироком Калушського міськрайонного суду Івано-Франківської області за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України на 4 роки 5 місяців позбавлення волі, звільненого 31 серпня 2010 року за відбуттям строку покарання засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 листопада 2011 року, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду, клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду залишено без задоволення, а подану ним апеляцію визнано такою, що не підлягає розгляду.

25 грудня 2012 року постановою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області клопотання засудженого ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження вироку місцевого суду залишено без задоволення.

Не погоджуючись із постановою судді від 25 грудня 2012 року, засуджений подав апеляцію.

Ухвалою судді судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2013 року відмовлено засудженому ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження на вирок місцевого суду від 11 квітня 2011 року.

26 грудня 2013 року ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ задоволено касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, ухвалу судді Апеляційного суду Київської області від 17 травня 2013 року скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд, з підстав істотного порушення вимог процесуального закону.

Ухвалою судді судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2014 року відмовлено засудженому ОСОБА_1 у прийнятті його апеляції на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2011 року.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, не погоджуючись із постановою судді апеляційного суду через істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, просить її скасувати, поновивши йому строк на апеляційне оскарження вироку місцевого суду. Свої вимоги засуджений мотивує тим, що апеляційний суд в порушення чинного законодавства не виконав в повному обсязі вимоги, які були зазначені в ухвалі суду касаційної інстанції від 26 грудня 2013 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого на підтримання поданої скарги, пояснення прокурора із запереченнями проти скарги, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 398 КПК України (1960) підставами для скасування чи зміни вироку, ухвали чи постанови є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону.

За змістом ст. 370 КПК України (1960) це такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу й постановити законний і справедливий вирок чи постанову.

Положення ст. 54 КПК України (1960) визначає, що суддя не може брати участь у розгляді справи за наявності обставин, які викликають сумнів у його об'єктивності.

Як вказав Європейський суд у справі "Мироненко і Мартенко проти України" (рішення від 10 грудня 2009 року), наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст. 6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див., зокрема, рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24 лютого 1993 року, серія А, № 255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland, заява № 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). У кожній окремій справі слід визначити, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про те, що суд не є безстороннім (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" Pullar v. the United Kingdom), рішення від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 794, п. 38).

Особиста безсторонність суду презумується, поки не надано доказів протилежного (див. згадане вище рішення у справі Веттштайна Wettstein), п. 43).

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, суддя апеляційного суду Загоруйко В.В. 17 травня 2013 постановив ухвалу про відмову засудженому ОСОБА_1 у відкритті апеляційного провадження на вирок Києво-Святошинського районного суду від 11 квітня 2011 року, яка була скасована судом касаційної інстанції.

Однак після скасування судового рішення суддя Загоруйко В.В. повторно прийняв постанову за скаргою ОСОБА_1, навівши аналогічні мотиви, що й в ухвалі від 17 травня 2013 року.

Зазначена обставина, на думку колегії суддів, ставить під сумнів неупередженість і безсторонність судді в вирішенні спірного питання.

Крім того, з матеріалів кримінальної справи убачається, що засуджений ОСОБА_1 подав апеляцію на постанову місцевого суду від 25 грудня 2012 року. (а.с. 180 т. 1).

Суд першої інстанції, виконуючи вимоги, передбачені ст. 354 КПК України (1960), вказав про час та місце апеляційного розгляду справи за апеляцією засудженого ОСОБА_1 саме на постанову місцевого від 25 грудня 2012 року (а.с. 199 т. 1).

Однак, суддя апеляційного суду Загоруйко В.В., із незрозумілих причин, як 17 травня 2013 року, так і 21 січня 2014 року розглядав апеляцію засудженого ОСОБА_1 на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2011 року.

Натомість, апеляційна скарга на постанову від 25 грудня 2012 року залишилась не розглянутою.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що суддя апеляційного суду відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу України (1960) (1001-05) не мав повноважень щодо вирішення питання про поновлення строку на апеляційне оскарження чи відмову в поновленні такого строку, оскільки дане питання вирішується безпосередньо судом, який постановив вирок.

За таких обставин колегія суддів уважає, що постанова судді апеляційного суду від 28 січня 2014 року постановлена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді справи суду необхідно усунути зазначені недоліки, перевірити інші доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_1 та з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону постановити обґрунтоване та законне рішення.

Керуючись статтями 395, 396 КПК України (1960), пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову судді судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Київської області від 28 січня 2014 року про відмову в прийнятті апеляції до розгляду на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 квітня 2011 року скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд іншим складом суду.