Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Міщенка С.М.,

суддів: Сахна Р.І., Єлфімова О.В.,

за участю прокурора Шевченко О.О.,

засудженої ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

представників

потерпілих: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

потерпілих: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника засудженої ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2012 року.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 18 жовтня 2011 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що не має судимості, засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням на неї обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди на користь: ОСОБА_8 - відповідно 25 415 грн та 400 000 грн; ОСОБА_5 - відповідно 19 000 грн та 400 000 грн; ОСОБА_6 - відповідно 1221,8 грн та 55 000 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і долю речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватою та засуджено за те, що 22 жовтня 2010 року приблизно о 02:30 вона, керуючи у стані алкогольного сп'яніння технічно справним автомобілем марки BMW-328i (реєстр.

№ НОМЕР_1) та рухаючись по вул. Шамрила зі швидкістю, яка перевищувала максимально дозволену, при наближенні до перехрестя з

вул. Гонти у м. Києві порушила пункти 2.1 (а), 2.3 (б), 2.9 (а), 11.4, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) та пункт 1.1 горизонтальної дорожньої розмітки, проявила неуважність, не стежила за дорожньою обстановкою, не врахувала її зміни, не переконалась у правильності (безпечності) обраної швидкості, не справилася з керуванням керованого нею автомобілем, унаслідок чого виїхала на смугу зустрічного руху та допустила зіткнення з автомобілем марки ВАЗ-21063 (реєстр. № НОМЕР_2) під керуванням ОСОБА_9

У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажири автомобіля марки ВАЗ-21063 - ОСОБА_8 та ОСОБА_6 отримали тяжкі тілесні ушкодження, а водій цієї ж автівки та пасажир BMW-328i - відповідно ОСОБА_9 і ОСОБА_10 отримали тяжкі тілесні, від яких настала їх смерть.

Апеляційний суд під час розгляду справи за апеляцією прокурора скасував вирок районного суду в частині призначення покарання і постановив свій вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за

ч. 3 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 7 років.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2, не оскаржуючи доведеності винуватості та правильності кваліфікації дій ОСОБА_1, просить вирок апеляційного суду змінити, застосувати положення

ст. 75 КК України та звільнити його підзахисну від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що суд при призначенні засудженій покарання не достатньою мірою врахував особу засудженої, а тому, на думку захисника, призначене

ОСОБА_1 покарання не відповідає тяжкості скоєного та її особі внаслідок суворості.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника ОСОБА_2 та засудженої ОСОБА_1, які просили касаційну скаргу задовольнити, прокурора, представників потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які кожен окремо просили вирок апеляційного суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Доведеності винуватості засудженої ОСОБА_1 у вчиненні злочину, кримінально-правової оцінки її дій за ч. 3 ст. 286 КК України відповідно до вимог ст. 395 КПК України колегія суддів не перевіряла, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Доводи захисника засудженої, наведені ним у касаційній скарзі, про можливість звільнення ОСОБА_1 від призначеного їй покарання з випробуванням з іспитовим строком, на думку колегії суддів, є безпідставними і такими, що суперечать положенням ст. 75 КК України про умови її застосування.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно з вимогами ст. 75 КК України в разі, якщо при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, апеляційний суд при призначенні засудженій покарання з реальним його відбуванням вказав, що суд першої інстанції достатньою мірою не врахував всіх обставин справи, ступінь тяжкості скоєного ОСОБА_1 злочину, об'єктивну сторону якого одночасно склали численні грубі порушення нею правил дорожнього руху, серед яких керування транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння без права керувати ним, перевищення дозволеної швидкості, тяжкі наслідки, що настали в результаті дорожньо-транспортної пригоди. Врахував апеляційний суд і думку потерпілих, який просили призначити ОСОБА_1 покарання з його реальним відбуванням.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням всіх обставин справи, особи засудженої, наслідків, що настали в сукупності, розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_1 покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для застосування до засудженої положень ст. 75 КК України, не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були безумовною підставою для зміни чи скасування судового рішення у справі, не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

Вирок Апеляційного суду м. Києва від 02 березня 2012 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_2 - без задоволення.