Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Вільгушинського М.Й., суддів Колесниченка В.М., Наставного В.В.за участю прокурора Сорокіної О.А.,засудженого ОСОБА_5розглянула в судовому засіданні в м. Києві 10 квітня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 і його захисника ОСОБА_6 на вирок Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року.

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

- за ч. 1 ст. 364 КК України - за епізодом завірення та видачі ОСОБА_7 завідомо неправдивого рішення № 12 від 03 травня 2006 року до покарання у виді арешту строком на 3 місяці з позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на два роки, а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України від звільнити покарання за вчинення цього злочину ;

- за ч. 1 ст. 364 КК України - за епізодами завірення завідомо підроблених довідок та рішення виконкому сільської ради для Миколянець та за епізодом відсторонення від роботи секретаря сільської ради Маринець до покарання у виді арешту строком на 3 місяці з позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на два роки зі сплатою штрафу в сумі 4300 грн;

- за ч. 2 ст. 364 КК України - за епізодами видачі завідомо неправдивих витягів з рішення в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на 2 роки;

- за ч. 2 ст. 366 КК України - за епізодами видачі завідомо неправдивих витягів з рішення в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки з позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на 2 роки, а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від покарання за вчинення цього злочину;

- за ч. 1 ст. 365 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на два роки, а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від покарання за вчинення цього злочину;

- за ч. 1 ст. 366 КК України - за епізодом завірення для ОСОБА_7 завідомо підробленого рішення сесії сільської ради № 12 від 03 травня 2006 року та за епізодом посвідчення завідомо підроблених рішень сесії сільської ради № 58 від 15 грудня 2006 року до покарання у виді штрафу в сумі 850 грн із позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на два роки, а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від покарання за вчинення цього злочину;

- за ч. 1 ст. 366 КК України - за епізодом завірення завідомо підроблених довідок для ОСОБА_16 до покарання у виді штрафу в сумі 850 грн із позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах на 2 роки;

- за ч. 1 ст. 172 КК України до покарання у виді позбавлення права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах строком на 2 роки, а на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнено від покарання за вчинення цього злочину.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю вчинених злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права займати посади державного службовця в органах місцевого самоврядування та в державних установах строком на 2 роки зі сплатою штрафу в сумі 4300 грн.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 2, 3 ст. 76 КК України.

Виправдано ОСОБА_5 за відсутністю у його діях складу злочинів, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 366 КК України, за епізодом зловживання владою з метою перешкоджання ОСОБА_17 реалізувати законне право на отримання у власність земельної ділянки за епізодом підробки рішення № 147 від 19 січня 2008 року.

За вироком суду ОСОБА_5, який обіймав посаду Вільховецького сільського голови та був службовою особою, яка постійно здійснює функції представника влади, засуджено вчинення злочинів за наступних обставин.

У травні-червні 2006 року ОСОБА_5, умисно, зловживаючи своїм службовим становищем всупереч інтересам служби, в інтересах ПП ОСОБА_7, підписав та завірив печаткою Вільховецької сільської ради завідомо підроблене, виготовлене невстановленою слідством особою рішення І сесії 5 скликання вказаної ради № 12 від 03 травня 2006 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки площею 0.3351 га, вартістю 109644,72 грн по АДРЕСА_1 в порядку зміни цільового призначення та надання цієї земельної ділянки в оренду ОСОБА_7 терміном на 49 років для здійснення підприємницької діяльності - обслуговування оптового складу, знаючи, що таке рішення на сесії ради не розглядалося і не приймалося, та відсутнє у протоколі сесії, що спричинило істотну шкоду, так як підірвало авторитет органу місцевого самоврядування - Вільховецької сільської ради.

Після цього, використовуючи це завідомо підроблене рішення, ОСОБА_5, достовірно знаючи, що рішення про передачу даної земельної ділянки в оренду ОСОБА_7 на сесії ради не розглядалося, перевищуючи свої службові повноваження, уклав від імені Вільховецької сільської ради з ПП ОСОБА_7 договір оренди указаної вище земельної ділянки., чим підірвав авторитет Вільховецької сільської ради.

У період із 2006 по 2007 роки ОСОБА_18, перебуваючи у приміщенні сільської ради умисно, діючи в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, завірив і видав виготовлені невстановленою слідством особою завідомо неправдиві витяги з рішення № 58 від 15 грудня 2006 року про передачу їм у приватну власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, хоча таке рішення сесією не приймалося, а надавався тільки дозвіл на виготовлення технічної документації по приватизації земельних ділянок. На підставі вказаних завідомо неправдивих витягів із рішень було оформлено право власності ОСОБА_8 на земельну ділянку площею 1429 м2, вартістю 20863,40 грн, ОСОБА_9 - площею 850 м2, вартістю 12274 грн, ОСОБА_11 - площею 1880 м2, вартістю 27147,2 грн; ОСОБА_12- площею 1500 м2, вартістю 21660 грн, ОСОБА_13- площею 1505 м2, вартістю 21732,2 грн та ОСОБА_10- площею 2428 м2, вартістю 35448,8 грн, які вибули із власності Вільховецької сільської громади.

У період із травня по грудень 2006 року ОСОБА_5 завірив своїм підписом та печаткою завідомо неправдиві витяги з рішення № 30 від 16 липня 2006 року про передачу ОСОБА_14 у власність земельної ділянки площею 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, земельної ділянки площею 0,22 га для ведення особистого селянського господарства, а також про передачу ОСОБА_15 у власність земельної ділянки площею 0,1249 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, хоча у рішенні сільської ради № 29 від 16 липня 2006 року вказано, що ОСОБА_14 дозволено приватизувати земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку без визначення площі земельної ділянки, а ОСОБА_15 дозволено приватизувати земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

На підставі наведених вище фіктивних виписок з рішення сільської ради оформлено право власності на земельні ділянки ОСОБА_14 площею 700 м2, вартістю 10108 грн та площею 2030 м2 вартістю 6983,2 грн, а ОСОБА_15 площею 1249 м2, вартістю 18235,4 грн, внаслідок чого Вільховецькій сільській громаді спричинено збитків на загальну суму 174452,2 грн, що є тяжкими наслідками.

У період із червня 2010 до 02 серпня 2010 року ОСОБА_5, будучи достовірно обізнаним про наявність рішення Тячівського районного суду від 19 березня 2009 року, яким було скасовано рішення Вільховецької сільської ради "Про присвоєння номеру самовільно побудованому м'ясному магазину за адресою вул. Леніна, 116 "а" в с.Вільхівці та зобов'язано ОСОБА_16 знести цю будівлю, з метою допомогти ОСОБА_16 та ОСОБА_19 ухилитися від виконання рішення суду, завірив та видав останній завідомо неправдиві документи: довідку № 2471 від 22 липня 2010 pоку, в якій зазначено, що будинок по вул. Леніна, 116 "а" в с.Вільхівці збудований в 2007 році і власником його є ОСОБА_19; довідку № 2549 від 30 липня 2010 pоку, в якій вказав, що за будинком за зазначеною адресою закріплена земельна ділянка площею 0,01 га, хоча відповідне рішення Вільховецькою сільською радою не приймалося; незаконне рішення виконкому № 85, на якому від руки проставлено дату - 02 серпня 2010 року - про оформлення права власності на нерухоме майно, житловий будинок з надвірними спорудами, яке знаходиться за вищевказаною адресою за ОСОБА_19; рішення виконкому № 97 від 02 серпня 2010 pоку з аналогічним змістом.

25 травня 2010 року ОСОБА_5, зловживаючи службовим становищем, умисно, діючи в особистих інтересах, з мотивів особистої неприязні до секретаря сільської ради ОСОБА_20, без будь-якого обґрунтування, в порушення частин 4, 5 ст. 50 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", згідно яких секретар сільської ради може за рішенням ради одночасно здійснювати повноваження секретаря виконавчого комітету відповідної ради і повноваження секретаря сільської, селищної, міської ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідної ради, вніс на розгляд депутатів, учасників 27 сесії Вільховецької сільської ради рішення № 324 "Про структуру та чисельність виконавчого апарату управління сільської ради на 2010 рік", яким було затверджено структуру та чисельність виконавчого апарату управління ради в додатку № 1 до даного рішення. Згідно вказаного додатку штатна посада секретаря ради в структурі виконавчого апарату управління сільської ради не значилася. Після цього, з метою не допустити ОСОБА_20 до робочого місця і перешкодити йому у виконанні його службових обов'язків як секретаря ради, у порушення ст.ст. 5, 36, 40, 46, 47, 48, 49-2 КЗпП України заборонив йому займати службовий кабінет або робоче місце в приміщенні ради та приступати до виконання обов'язків секретаря ради і усно повідомив його про звільнення з посади секретаря ради. Не винісши питання про звільнення ОСОБА_20 на розгляд сесії ради та не видавши наказу або розпорядження про його звільнення, ОСОБА_5 дав вказівку бухгалтерії не вести облік відпрацьованого ним часу, не нараховувати та не виплачувати йому заробітної плати, у результаті чого ОСОБА_20 з 01 червня 2010 року до 04 листопада 2010 року був позбавлений можливості виконувати свої службові обов'язки та не отримував заробітну плату.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 у частині виправдання у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, за епізодом зловживання владою з метою перешкоджання ОСОБА_17 реалізувати законне право на отримання у власність земельної ділянки та в частині вирішення цивільного позову Вільховецької сільської ради скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд. У решті вирок залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 і його захисник ОСОБА_6 стверджують, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що постановлені з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, а справа щодо ОСОБА_5 закриттю на підставі п.2 ст. 6 КПК України 1960 року. На обґрунтування свої вимог указують на те, що ОСОБА_5 незаконно засуджено за епізодом підписання, завірення печаткою Вільховецької сільської ради та видачі ПП ОСОБА_7 рішення І сесії 5 скликання вказаної ради № 12 від 03 травня 2006 року про затвердження проекту відведення земельної ділянки, зокрема і з тих підстав, що постанова про порушення кримінальної справи за даним епізодом скасована постановою Ужгородського міськрайоного суду Закарпатської області від 05 березня 2008 року, яка набула законної сили. Стверджують про правильність оформлення документів на передачу земельних ділянок, які були в користуванні ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 і ОСОБА_15, а також на відсутності у ОСОБА_5 умислу на вчинення злочинів за цими епізодами та істотної шкоди, у вигляді матеріальних збитків. Заперечують правильність врахування як доказів висновків спеціалістів про грошову оцінку земельних ділянок. Зазначають про неправильність застосування кримінального закону при кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст. 366 КК України. Вказують на те, що оскільки рішенням виконкому Вільхівської сільської ради приймалось позитивне рішення про оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_19, то видані на підставі цього рішення довідки не є такими, що містять завідомо неправдиві дані. Також посилаються на те, що рішення, на прийняття якого ОСОБА_5 не впливав, про скорочення посади секретаря ради було прийнято колегіальним органом - Вільхівською сільською радою, то в діях ОСОБА_5 відсутні склади злочинів, передбачених ч.1 ст. 364, ч.1 ст. 172 КК України. Звертають увагу на конкуренцію норм ч.1 ст. 364 і ч.1 ст. 172 КК України. Посилаються на порушенням вимог ст. 297 КПК України 1960 року, недотримання строків провадження досудового слідства, формальність розгляду справи судом апеляційної інстанції, у тому числі у зв'язку з неврахуванням апеляційним судом спливу строків давності за епізодом службового підроблення документів, виданих ОСОБА_19

Заслухавши доповідь судді, думку засудженого ОСОБА_5 на підтримання поданої ним і захисником касаційної скарги, пояснення прокурора, який просив касаційну скаргу задовольнити частково, скасувавши ухвалу суду апеляційної інстанції з направленням справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали кримінальної справи, додатково поданих матеріалів та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом апеляційної інстанції справа розглянута з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, а ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Так, апеляційний суд розглянув справу щодо ОСОБА_5 формально та постановив ухвалу, зміст якої не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Зокрема, статтею 377 КПК України 1960 року передбачено, що зміст ухвали апеляційного суду повинен містити виклад суті апеляції, короткий зміст пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні, і докладні мотиви прийнятого судом рішення. В ухвалі повинні бути проаналізовані і співставлені з наявними у справі доказами всі доводи апеляції і на них дана вичерпна відповідь, а у разі залишення апеляції без задоволення в ухвалі мають бути зазначені підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою.

Доводи апеляції засудженого та його захисника щодо незаконності постановленого щодо ОСОБА_5 вироку були аналогічними доводам касаційної скарги. Зокрема особи, які подали скаргу, указували на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, незаконність засудження ОСОБА_5, неправильне застосування кримінального закону. На обґрунтування своїх вимог були наведені відповідні мотивовані доводи з посиланням на конкретні докази, які спростовували висновок суду про винуватість у вчиненні злочинів, за які ОСОБА_5 засуджено.

Залишаючи апеляцію без задоволення, апеляційний суд не навів в ухвалі підстав прийняття такого рішення, не дав вичерпної відповіді на доводи апеляції, не сформулював належним чином висновки щодо відсутності істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, у тому числі щодо порушення строків досудового слідства та збирання доказів поза їх межами, наявності не скасованого судового рішення, яким скасовано постанову про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_5, що виключало можливість повторного порушення кримінальної справи щодо нього, обґрунтування його вини неналежними та недопустимими доказами по справі. Також суд апеляційної інстанції не зазначив підстави, через які визнано необґрунтованою апеляцію ОСОБА_5 і його захисника у частині неправильного застосування кримінального закону при кваліфікації дій засудженого, у тому числі з урахуванням конкуренції норм. Одночасно судом не перевірено правильності призначеного покарання, а саме його призначення з урахуванням роз'яснень, що міститься у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , згідно з яким за окремими епізодами злочинної діяльності, які не мають самостійної кваліфікації, покарання не призначаються.

Тобто суд апеляційної інстанції, формально розглянувши справу щодо ОСОБА_5, не надав обґрунтованих відповідей на доводи поданої ним та захисником апеляції, чим порушив право учасників процесу на об'єктивний та неупереджений розгляд справи в апеляційному порядку.

З огляду на вищевикладене, касаційна скарга засудженого ОСОБА_5 і його захисника ОСОБА_6, підлягає частковому задоволенню, а ухвала Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5 у частині залишення без зміни вироку Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2013 року - скасуванню як така, що не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року та винесена з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства та неправильним застосуванням кримінального закону.

При новому розгляді кримінальної справи в апеляційному порядку суд повинен виконати вимоги ст. 358 КПК України 1960 року, за необхідності провести судове слідство, ретельно перевірити зібрані у справі докази, дати їм та висновкам суду першої інстанції належну оцінку, перевірити доводи апеляції засудженого та з урахуванням усіх обставин прийняти законне та обґрунтоване рішення, виклавши його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 і його захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_5 у частині залишення без зміни вироку Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 червня 2013 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу в цій частині направити на новий апеляційний розгляд.