розглянула в судовому засіданні 10 квітня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи апеляційним судом, на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 8 липня 2013 року.

Цим вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України,

неодноразово судимого, останній раз вироком Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 липня 2007 року за ч. 2 ст. 186 КК України на підставі ст. 71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, звільненого 17 листопада 2010 року умовно-достроково на невідбутий строк покарання 1 рік 19 днів,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю три роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ст. 76 КК України. Вироком суду також вирішено питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 8 липня 2013 року апеляцію прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 29 квітня 2012 року, біля 23:15, знаходячись у будинку АДРЕСА_1, проник в приміщення кімнати № 6 квартири НОМЕР_1 за вказаною адресою, звідки, діючи умисно, повторно, таємно, викрав майно потерпілого ОСОБА_2, спричинивши останньому матеріальних збитків на загальну суму 5 700 грн.

В касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. При цьому стверджує, що суд без достатніх підстав застосував положення ст. 75 КК України, зокрема, належним чином не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, те, що шкоду, яку заподіяно потерпілому, не відшкодовано, засуджений скоїв злочин, маючи не зняті та не погашені судимості, тощо. Вказує, що ухвала апеляційного суду, якою залишено без задоволення апеляцію прокурора на м'якість призначеного покарання, не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, оскільки прийняте рішення не мотивовано належним чином.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду та направити кримінальну справу на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, по суті не оспорюється, як і кваліфікація його дій за ч. 3 ст. 185 КК України.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про безпідставне звільнення засудженого судом від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, то вони є обґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Згідно зі ст. 75 КК України передбачено звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, якщо суд, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Як вбачається з матеріалів справи, суд при призначенні покарання ОСОБА_1 послався на ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є тяжким, дані про особу засудженого - раніше судимий, за місцем останнього місця відбування покарання характеризується позитивно, працює неофіційно, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 та матір похилого віку, вину визнав, щиро розкаявся, зобов'язувався відшкодувати шкоду, має незадовільний стан здоров'я. Обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття, обставиною, яка обтяжує покарання, - рецидив злочину.

Отже, суд, застосовуючи ст. 75 КК України та звільняючи ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, належним чином не врахував тяжкість скоєного ним злочину та повною мірою дані про особу останнього.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року за апеляцією прокурора переглядався судом апеляційної інстанції, в апеляції прокурор просив скасувати вирок районного суду у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі ОСОБА_1 внаслідок м'якості та постановити новий вирок, яким призначити покарання з реальним його відбуванням.

Однак, апеляційний суд належним чином не перевірив доводи апеляції прокурора, на підставі лише даних про особу засудженого, який вину визнав, за останнім місцем відбування покарання характеризується позитивно, намагається влаштуватись на роботу, має незадовільний стан здоров'я, зобов'язувався відшкодувати збитки потерпілому, які так і не відшкодував, прийшов до передчасного висновку про законність рішення суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Враховуючи наведене, ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню, а кримінальна справа - направленню на новий апеляційний розгляд, за результатами проведення якого необхідно прийняти законне та обґрунтоване рішення, при цьому, звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України слід вважати м'яким.