головуючого Міщенка С.М.,суддів Єлфімова О. В., Сахна Р.І.,з участю прокурора Сорокіної О.А. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Совєтського районного суду м. Макіївки від 4 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2011 року.

Зазначеним вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, -

засуджено: - за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки;

- за ч. 3 ст. 135 КК України на 3 роки позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю цих злочинів ОСОБА_5 остаточно призначено 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі статей 75 та 76 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього певних обов'язків.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2011 року вирок щодо ОСОБА_5 звалишено без зміни.

Згідно з вироком, ОСОБА_5 визнано винним у тому, що 23 червня 2011 року, приблизно 21 год. 45 хв., перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, керуючи на підставі доручення технічно справним автомобілем «АЗЛК-2140», що належить ОСОБА_6, рухаючись по проїзній частини вул. Кулабухова зі сторони центра м. Макіївки в напрямку селища Ханженково в Совєтському районі м. Макіївки Донецької області, в порушення вимог п.п. 2.3 «б», 2.9 «а», 2.10 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_7, який рухався по правому краю проїзної частини вул. Кулабухова в попутному напрямку руху автомобіля, внаслідок чого йому були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження.

Крім того, після наїзду ОСОБА_5 з місця пригоди зник, чим поставив потерпілого ОСОБА_7 в небезпечний для життя стан, який внаслідок безпорадного стану не міг вжити заходів до самозбереження, що спричинило заподіяння йому закритого перелому потиличної кістки справа, рани верхньої повіки справа з переходом на перенісся і надбрівну область, проникаючого корнеосклерального поранення з випаданнями оболонок, гіфему і гемофтальм правого ока, рани лобної області, що відносяться до тяжких тілесних пошкоджень, як небезпечні для життя.

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_5 і направлення справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок м'якості, посилаючись на те, що суд всупереч вимог ст. 77 КК України звільнив засудженого як від основного, так і додаткового покарання. Також вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України, оскільки час постановлення ухвали не відповідає дійсності, бо її винесено 24 січня 2012 року, а не 24 січня 2011 року, як зазначено в ухвалі.

У доповненнях до своєї касаційної скарги прокурор просить судові рішення щодо засудженого скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд через неправильне застосування кримінального закону та ітотне порушення кримінально-процесуального закону, посилаючись на те, що суд вийшов за межі пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення, бо кваліфікував його дії ще й за іншою ознакою диспозиції ч. 2 ст. 286 КК України - «порушення правил експлуатації транспорту», чим істотно порушив вимоги ст. 275 КПК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання касаційної скарги та доповнень до неї, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Висновки суду про винність засудженого ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за встановлених судом і викладених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України є правильними і у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, органами досудового слідства ОСОБА_5 було пред'явлено обвинувачення за ч. 2 ст. 286 КК України саме в порушенні правил безпеки руху, що призвело до спричинення потерпілому ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень. Проте суд, кваліфікуючи дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, визнавши його винним і в порушенні правил експлуатації транспорту, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вирок суду щодо ОСОБА_5 в цій частині підлягає зміні шляхом виключення кваліфікуючої ознаки, передбаченої диспозицією ч. 2 ст. 286 КК України - «порушення правил експлуатації транспорту» як зайву.

Крім того, цей же вирок підлягає зміні також і в частині кваліфікації дій засудженого ОСОБА_5 з ч. 3 на ч.1 ст. 135 КК України, оскільки тяжкі тілесні ушкодження потерпілий ОСОБА_7 отримав внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а не внаслідок залишення його в небезпеці, як це помилково визнав суд у вироку. Оскільки прокурор про вказане у своїй касаційній скарзі не зазначає, судові рішення в цій частині підлягають зміні на підставі ч. 1 ст. 395 КПК України з призначенням відповідного покарання.

Відповідно до вимог ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення винної особи від відбування покарання з випробуванням.

Як видно із матеріалів справи, покарання засудженому ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 286 КК України призначено в межах, встановлених санкцією цього закону, а за сукупністю злочинів - з дотриманням вимог ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. Звільняючи засудженого від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, судом враховані усі обставини вчинених злочинів, дані про його особу, наявність на утриманні двох малолітніх дітей, визнання своєї вини та щире каяття у вчиненому, у зв'язку з чим справу було розглянуто в порядку ст. 299 КПК України, а також повне відшкодування потерпілому заподіяної шкоди та витрат на користь лікувального закладу до постановлення вироку. Судом також враховано думку потерпілого, який просив суд не позбавляти ОСОБА_5 волі.

З урахуванням тяжкості злочину, особи винного та думки потерпілого у судовому засіданні суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання, а тому прийняв обгрунтоване рішення про його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Крім того, доводи прокурора про те, що суд звільнив ОСОБА_5 від відбування і додаткового покарання є помилковим, оскільки суперечить як змісту резолютивної частини вироку, так і засадам, зазначеним у статтях 75 та 77 КК України, згідно яких відстрочка виконання додаткового покарання законом не передбачена.

Із матеріалів справи також вбачається, що рішення суду про виконання саме додаткового покарання судом виконано після набрання вироком законної сили (а.с. 362), оскільки копію вироку в частині позбавлення ОСОБА_5 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами було направлено до виконання відповідного органу.

Тому доводи прокурора про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених ОСОБА_5 злочинів внаслідок м'якості, а також неправильного застосування кримінального закону, колегія суддів вважає безпідставними.

Що ж стосується доводів прокурора про порушення апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України внаслідок помилкового зазначення дати винесення ухвали, то колегія суддів вважає, що допущена описка в даті винесення цієї ухвали не є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і не тягне скасування судового рішення, оскільки це питання може бути вирішено в порядку статей 409, 411 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, задовольнити частково.

Вирок Совєтського районного суду м. Макіївки від 4 листопада 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 24 січня 2011 року щодо засудженого ОСОБА_5 змінити:

перекваліфікувати дії ОСОБА_8 з ч. 3 ст. 135 КК України на ч. 1 ст. 135 КК України і за цим законом призначити йому 2 роки обмеження волі, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 286 та ч. 1 ст. 135 КК України, на підставі ст. 70 КК України, остаточно визначити 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 3 і 4 ч. 1 ст. 76 КК України;