розглянула в судовому засіданні 10 квітня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_1 та його захисника - адвоката ОСОБА_2 на вирок Котелевського районного суду Полтавської області від 28 березня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 26 червня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Котелевського районного суду Полтавської області від 28 березня 2012 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, який не має судимості, засуджено за ст. 365 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 7000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він, будучи службовою особою - працівником правоохоронного органу, обіймаючи посаду дільничного інспектора міліції Диканського РВ УМВС України в Полтавській області, умисно, з мотивів особистої зацікавленості у штучному нарощуванні "кількісного" показника в роботі, вчинив дії, які явно виходять за межі його повноважень.

Так, 01 квітня 2010 року ОСОБА_1 з метою примушування до дачі завідомо неправдивих показань за матеріалами дослідчої перевірки за фактом крадіжки металевих решіток із господарства ОСОБА_4, у порушення вимог ст. 22 ч. 3 КПК України 1960 року, ст. 10 ч. 1, ст. 12 п.п. 1, 2, 4 Закону України "Про міліцію", в приміщенні кабінету дільничних інспекторів Диканського РВ УМВС України в Полтавській області, що за адресою смт. Диканька вул. Куйбишева, 1 запропонував ОСОБА_3, який був доставлений в приміщення вказаного райвідділу, зізнатися у вчиненні даного злочину.

ОСОБА_3 на вказану пропозицію не погодився, оскільки цієї крадіжки він не вчиняв. З метою примусити ОСОБА_3 зізнатися у вчиненні крадіжки, ОСОБА_1 застосував до ОСОБА_3 фізичне насильство: наніс йому удар руками в голову та ногами по голові та тулубу, спричинивши потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 26 червня 2013 року вказаний вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а апеляції прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого та його захисника - без задоволення.

У касаційній скарзі засуджений просить вирок та ухвалу щодо себе скасувати, а кримінальну справу закрити за відсутністю події злочину. Вважає, що вирок та ухвала винесені з порушенням матеріального та процесуального законів, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи. Вказує на порушення вимог ст.ст. 64, 368, 399 КПК України 1960 року та на те, що він не причетний до скоєння злочину щодо потерпілого ОСОБА_3 Крім того, вказує на те, що судами не перевірено факту застосування до членів сім'ї ОСОБА_3 незаконних методів слідства, про що заявляла сторона захисту. При цьому вважає, що суд апеляційної інстанції, залишаючи його апеляцію та апеляцію його захисника без задоволення в порушення ст. 377 КПК України 1960 року всі доводи викладені в апеляціях не перевірив та свого рішення належним чином не мотивував.

У касаційній скарзі захисник просить вирок та ухвалу щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу щодо нього закрити за відсутністю події злочину. Вважає, що вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину не доведена, а судові рішення винесені з істотними порушеннями кримінально-процесуального закону. Вказує на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора про необґрунтованість касаційних скарг та законність судових рішень, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Зі змісту положень ст. 377 КПК України 1960 року вбачається, що в ухвалі апеляційного суду має бути зазначено, окрім іншого, суть апеляції, а, при залишенні апеляції без задоволення - підстави, через які апеляцію визнано необґрунтованою, викладаються докази, що спростовують її доводи.

З матеріалів справи вбачається, що у своїх апеляціях на вирок районного суду, засуджений ОСОБА_1 та його захисник, окрім іншого, вказували на те, що місцевий суд безпідставно поклав в основу його обвинувачення висновок проведеної комплексної судово-медичної експертизи, як такий, що містить суттєві протиріччя та спростовує позицію обвинувачення і піддає сумніву доведеність вини засудженого, виходячи з наступного. Згідно висновку від 26.12.2011 року № 188 експертній комісії для надання відповіді на поставлені в постанові суду питання необхідно було вивчити відповідну медичну документацію на ОСОБА_3, а саме: медичну карту № 2056 стаціонарного хворого, оригінал історії хвороби № 220 терапевтичного відділення Диканської ЦРЛ за час його лікування з 17.10.2005 року по 20.10.2005 року, викопіровку з журналу рентген обстеження за час 24.09.2005 року по 30.09.2005 року та плівки рентгенограм за цей період, плівки рентгенограм за період лікування з 20.01. по 04.02.2011 року, рентгенограми грудної клітки від 03.04.2010 року, а без надання вказаної документації обґрунтована відповідь на поставлені питання неможлива. На неодноразові запити така документація, крім медичної карти, експертній комісії надана не була. Незважаючи на такі обставини, експертна комісія надала висновок, який було покладено в основу засудження ОСОБА_1, при цьому зазначивши, що об'єктивних даних про напрямок травмуючих дій та послідовність заподіяння тілесних ушкоджень проведенням комісійної судово-медичної експертизи не виявлено.

Зазначені доводи апеляцій засудженого та його захисника, належним чином перевірені не були. Апеляційний суд, хоч і допитав голову комісії ОСОБА_5 та експерта ОСОБА_6, проте зазначених суперечностей не усунув та не з'ясував, чи відсутність ряду медичних документів, про необхідність яких вказано у висновку, вплинули або як могли вплинути на можливість надання висновків комісії та їх правильність, а підстав, які б вказували на можливість проведення експертизи за відсутності такої документації та надання відповідей на поставлені перед нею питання, ні у висновку, ні у судових рішеннях не зазначено. При цьому, апеляційний суд не звернув уваги на положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5 (z0705-98) , якою не передбачено можливості надати висновок у разі ненадання необхідних матеріалів для проведення повного дослідження, питання про надання яких ставилось експертом перед судом на підставі пункту 2.2 вказаної інструкції. При цьому, пунктом 4.11 зазначеної інструкції передбачено, що у разі, якщо експерт порушив клопотання про надання йому додаткових матеріалів, але протягом 30 календарних днів не отримав відповіді, він письмово повідомляє суд про неможливість надання висновку.

Крім того, у своїй апеляції засуджений ОСОБА_1 вказав на необґрунтованість вироку суду в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_3 та просив залишити позов останнього без розгляду. Проте, апеляційний суд підстав, через які апеляцію засудженого в цій частині визнано необґрунтованою, не навів і своє рішення належним чином не мотивував.

За таких обставин, апеляційний суд, залишаючи вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 без зміни, порушив вимоги ст. 377 КПК України 1960 року та дійшов передчасного висновку про його законність.

Вказані порушення вимог кримінально-процесуального закону є істотними і відповідно до ст. 398 ч. 1 п. 1 КПК України 1960 року підставою для скасування ухвали апеляційного суду, тому доводи касаційних скарг засудженого та його захисника ОСОБА_2 в цій частині є обґрунтованими і в цій частині підлягають задоволенню.

Таким чином, ухвала апеляційного суду щодо засудженого ОСОБА_1 підлягає скасуванню, а справа щодо нього - направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому апеляційному розгляді необхідно врахувати наведене, а також перевірити інші доводи, зазначені в касаційних скаргах засудженого та захисника щодо доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, а також доводи поданих апеляцій, справу розглянути відповідно до вимог КПК (4651-17) України та прийняти законне і обґрунтоване рішення.