розглянула у судовому засіданні 14 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2011 року.

Вироком Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 червня 2011 року

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, раніше не судиму,

засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України на 3 роки позбавлення волі.

Також, вироком суду вирішені питання щодо речових доказів по справі.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2011 року вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 червня 2011 року щодо ОСОБА_1 змінено.

ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання на підставі пункту «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році».

В решті вирок постановлено залишити без змін.

Згідно вироку суду ОСОБА_1 визнана винною у вчиненні вбивства свого батька ОСОБА_2 через необережність.

Як визнав встановленим суд, ІНФОРМАЦІЯ_3 року в період часу з 19 години 30 хвилин до 20 години 30 хвилин за місц

ем проживання, в будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_1, під час сварки із своїм батьком ОСОБА_2, який, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спіткнувшись, набл

ижався до неї з невизначеним умислом та демонструючи відносно неї агресивність, спричинила останньому кухонним ножем, який тримала в правій руці, проникаюче поранення грудної клітини зліва, заподіявши тілесні ушкодження у виді пошкодження. Згідно в

исновку судово-медичної експертизи № 531 від 21 лютого 2011 року смерть ОСОБА_2 настала на місці події.

У касаційній скарзі прокурор, порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд, у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої та апеляційної інстанції фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та особі засудженої. Зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дали оцінки показанням засудженої ОСОБА_1 під час досудового слідства. На думку касатора, дії ОСОБА_1 свідчать про умисне вбивство потерпілого ОСОБА_2. Невірна кваліфікація дій засудженої ОСОБА_1 потягла за собою призначення їй покарання, яке не відповідає тяжкості скоєного нею злочину.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги та просив оскаржувані судові рішення скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 323 КПК України, вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 334 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину.

Зазначені вимоги закону судом дотримано не було.

Зокрема, у мотивувальній частині вироку не наведено чітких формулювань обвинувачення, визнаного судом доведеним, та допущено істотні суперечності.

Згідно ст. 119 КК України, суб'єктивна сторона злочину - вбивство через необережність, характеризується необережною формою вини: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю.

В той же час суб'єктивна сторона ст. 115 КК України - умисного вбивства, характеризується виною у формі умислу (прямого чи опосередкованого).

Визнавши ОСОБА_1 винуватою у вбивстві через необережність, суд у вироку, при викладенні обвинувачення, визнаного доведеним, вказав, що ОСОБА_1 під час сварки зі своїм батьком ОСОБА_2, який, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, спіткнувшись, наближався до неї з невизначеним умислом та демонструючи відносно неї агресивність, спричинила останньому кухонним ножем, який тримала в правій руці, проникаюче поранення грудної клітини зліва, заподіявши тілесні ушкодження, від яких настала смерть потерпілого ОСОБА_2 на місці злочину.

Таким чином, суд, формулюючи обвинувачення, виклав суб'єктивну сторону дій ОСОБА_1 у формі умислу, за яким вона своїми умисними діями спричинила потерпілому ОСОБА_2 кухонним ножем, який тримала в руці, тілесне ушкодження, від якого настала смерть останнього.

На підтвердження сформульованого щодо ОСОБА_1 обвинувачення, суд у мотивувальній частині вироку, зокрема, зазначає, що: «…нею було застосоване в момент заподіяння тілесних ушкоджень фізичне зусилля, достатнє для проникнення знаряддя (кухонного ножа) через одежу, грудну клітину з пошкодженням хряща 6-го ребра зліва, та серця, що характерно для удару ножем».

В той же час, в цій же мотивувальній частині вироку, суд, обґрунтовуючи необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_1 з ч. 1 ст. 115 на ч. 1 ст. 119 КК України, зазначає, що ним встановлена і враховується та обставина, що «… потерпілий ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння і наближаючись до ОСОБА_1, спіткнувся, втратив рівновагу, і, похилившись на неї, нанизався на ніж, який вона тримала в руці лезом в його напрямку».

Тобто суд в цій частині, за змістом вироку, фактично зазначив, що ним встановлено випадкове заподіяння смерті ОСОБА_2 (казус), коли особа, що заподіяла смерть потерпілому, не передбачала настання смерті потерпілого від своїх дій (бездіяльність) і за обставинами справи не повинна була або не могла цього передбачити.

Отже, по суті у вироку суд виклав обвинувачення щодо ОСОБА_1, яке знаходиться в суперечності з висновками суду про кваліфікацію дій засудженої за ч. 1 ст. 119 КК України.

Окрім того, судом під час судового слідства не з'ясовано всіх обставин справи, не перевірено і не дано оцінки доказам, що зібрано стороною обвинувачення під час досудового слідства і містяться в матеріалах кримінальної справи. Також судом всебічно не досліджено докази захисту засудженої.

Відповідно до показань свідка ОСОБА_3, даних на досудовому слідстві, ІНФОРМАЦІЯ_3 року, під час вказаного у вироку конфлікту, потерпілий ОСОБА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, напав на свою доньку ОСОБА_1, замахнувшись на неї табуреткою в руці намагався вдарити доньку в кухні, але свідку ОСОБА_3 в цей момент вдалося перехопити і вирвати у нього з рух табуретку. Під час даного нападу на доньку ОСОБА_2 отримав вказані тілесні ушкодження, що потягли його смерть (а. с. 12, 50). По висновку судово-медичного експерта № 531 потерпілий ОСОБА_2 знаходився в стані сильного алкогольного сп'яніння (а. с. 71 - 74).

Зазначені показання слідчим перевірялися шляхом проведення відтворення обстановки і обставин події, але в подальшому, показання свідка щодо даного доказу - нападу ОСОБА_2 з табуреткою на доньку, орган слідства залишив поза увагою і належна оцінка йому в сукупності з іншими доказами не дана (а. с. 51 - 53). Всупереч вимогам закону, не досліджувався належно цей доказ і судом, та в сукупності з іншими доказами оцінка не дана.

Залишив поза увагою орган слідства і суд той факт, що на час вчинення злочину засуджена ОСОБА_1 перебувала в стані вагітності. Про це вона заявляла покійному батьку ОСОБА_2 під час зазначеного конфлікту, звертаючись до нього з проханням: «врахувати її стан вагітності і не чіпати її».

На виконання роз'яснень, що містяться в пункті 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 року (v0002700-03) « Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи», для з'ясування, чи вчинено засудженою ОСОБА_1 діяння в стані сильного душевного хвилювання, органом слідства була призначена відповідна амбулаторна психолого-психіатрична експертиза, на вирішення якої, крім інших питань, ставилося питання: «Чи знаходилася ОСОБА_1 в момент скоєння злочину в стані сильного душевного хвилювання, яке могло суттєво вплинути на її свідомість та діяльність?».

Даючи відповідь на поставлене питання експертна комісія в мотивувальній частині акту зазначила, що тривале насильство і тероризування, яке чинив в сім'ї потерпілий ОСОБА_2 відносно доньки та її матері, принижуючи їх честь та гідність, вказує на можливість того, що ОСОБА_1 під час скоєння злочину перебувала в стані сильного душевного хвилювання. Дослідивши особу ОСОБА_1 і виявивши її середній рівень ситуативної та особової тривожності, комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_1 під час скоєння правопорушення в стані фізіологічного афекту не знаходилась. Однак даних, про знаходження ОСОБА_1 в стані вагітності, на час вчинення щодо неї та її матері встановлених по справі проявів насилля та погроз фізичною розправою з боку потерпілого ОСОБА_2, до відома експертної комісії слідчим доведено не було і при дослідженні особи ОСОБА_1, експертами цей факт не враховувався і не досліджувався. Засуджена ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 року народила сина ОСОБА_4 (а. с. 144 - 146, 242).

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що судом допущено істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування закону, які перешкодили суду постановити законний та обґрунтований вирок.

На зазначені порушення не звернув уваги суд апеляційної інстанції.

За таких обставин вирок Олександрійського міськрайонного суду від 10 червня 2011 року та ухвала апеляційного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

Якщо при новому судовому розгляді справи підтвердиться винуватість ОСОБА_1 в обсязі обвинувачення пред'явленого їй органом досудового слідства, то призначене їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки слід вважати м'яким.

Якщо ж по справі будуть встановленні правові підстави до застосування відносно ОСОБА_1 Закону України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) , то вона підлягає звільненню від кримінальної відповідальності на підставі пункту «в» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році», а кримінальна справа щодо ОСОБА_1 закриттю провадженням.

При новому судовому розгляді справи суду належить із забезпеченням права ОСОБА_1 на захист повно й всебічно дослідити всі обставини справи, висунуті ОСОБА_1 доводи на свій захист, наявні докази, усунувши зазначену неповноту і суперечності, дати в сукупності доказам належну оцінку й постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396, 398 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити.

Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 10 червня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.