розглянула 8 квітня 2014 року у м. Києві кримінальну справу щодо ОСОБА_4 за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_5 на вирок Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 травня 2013 року.

Вказаним вироком місцевого суду засуджено ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого, громадянина України, за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням на 2 роки права керувати транспортними засобами.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної та моральної шкоди 33 139,8 та 100 000 грн відповідно, а на користь Київської обласної клінічної лікарні - 17 965,58 грн витрат на лікування вказаного потерпілого.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 23.05.2013 вказаний вирок місцевого суду змінено, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням протягом дворічного іспитового строку та покладенням обов'язків, передбачених пп. 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Згідно вироку, ОСОБА_4 01.04.2012 о 23:30, керуючи в стані алкогольного сп'яніння автомобілем "ВАЗ 21154" та рухаючись по вулиці Леніна в с. Козаровичі Вишгородського району Київської області в напрямку автодороги "Київ-Овруч", порушив вимоги пп. 1.5, 2.3, 2.9 п/п "а", 2.10, 10.1, 12.1, 12.2 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) , не обрав безпечну швидкість руху та проявив неуважність внаслідок чого наїхав на пішохода ОСОБА_5, який йшов у попутному напрямку по краю проїжджої частини дороги, що спричинило останньому тяжкі тілесні ушкодження.

Залишивши місце ДТП, ОСОБА_4 з'явився до Вишгородського районного відділення міліції наступного дня - 02.04.2012.

У касаційній скарзі потерпілий ОСОБА_5, посилаючись на неповноту досудового та судового слідства, неправильне застосування кримінального закону - не притягнення засудженого до кримінальної відповідальності ще й за ч. 3 ст. 135 та ч. 1 ст. 296 КК України, невідповідність призначеного ОСОБА_4 покарання тяжкості вчиненого злочину та його особі внаслідок м'якості, просить скасувати вказані рішення з направленням справи на додаткове розслідування.

В запереченнях на вказану касаційну скаргу захисник ОСОБА_6 просить залишити її та оскаржені рішення без зміни, стверджуючи зокрема, що заподіяна ОСОБА_5 матеріальна та моральна шкода відшкодована засудженим у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника потерпілого ОСОБА_2 та потерпілого ОСОБА_1, які підтримали скаргу останнього, думку прокурора, засудженого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_3 про залишення оскаржених рішень без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1, колегія суддів визнає її такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанції й перегляду у касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року, не підлягають, а неповнота досудового та судового слідства, чим обґрунтовується касаційна скарга потерпілого в даній справі, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень, згідно ст. 367 КПК України 1960 року, в апеляційному порядку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні наведеного у вироку злочину та правильність кваліфікації дій останнього за ч. 2 ст. 286 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Притягнення ОСОБА_4 до кримінальної відповідальності ще й за ч. 3 ст. 135 та ч. 1 ст. 296 КК України повинно вирішуватись органами досудового слідства та прокурором, дії яких можуть бути оскаржені до суду на стадії досудового слідства в порядку, передбаченому розділом 2 КПК (1001-05) України 1960 року чи розділу ІІІ КПК України 2012 (4651-17) року.

Суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 276 КПК України 1960 року, мав право вирішити питання про нові обвинувачення та направлення справи на додаткове розслідування тільки за наявності відповідного клопотання прокурора, потерпілого чи його представника.

З матеріалів справи вбачається, що такі клопотання не заявлялись.

Отже, процесуальних підстав, передбачених ст. 276 КПК України, для повернення справи на додаткове розслідування не було.

В той же час, звільняючи засудженого від відбування основного покарання з випробуванням, апеляційний суд, усупереч положенням ст. 75 КК України, не врахував в достатній мірі таку обтяжуючу відповідальність обставину, як вчинення злочину у нетверезому стані, наслідки ДТП для здоров'я потерпілого, який став інвалідом другої групи, та думку останнього про вид та міру покарання.

За вказаних обставин колегія суддів визнає призначене із застосуванням ст. 75 КК України покарання таким, що є явно несправедливим внаслідок м'якості.

Отже, оскаржене рішення апеляційного суду підлягає скасуванню згідно п. 3 ч. 1 ст. 398 КПК України 1960 року з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Зважаючи на зазначене, керуючись пунктами 11, 15 розділу ХІ "ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ" Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) та статтями 394- 396 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілого ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Київської області від 23 травня 2013 року щодо вироку Вишгородського районного суду Київської області від 30 січня 2013 року стосовно ОСОБА_4 скасувати, справу направити на новий апеляційний розгляд.