Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Орлянської В.І.,

суддів: Суржка А.В., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Сингаївської А.О.,

розглянула у судовому засіданні 14 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2011 року.

Постановою Василівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2011 року щодо неповнолітнього

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого, постановою заступника начальника СВ Василівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області від 27 червня 2011 року звільненого від кримінальної відповідальності у зв'язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність,

на підставі ст. ст. 97, 105 КК України і в порядку, передбаченому ст. 7-3 КПК України застосовані примусові заходи виховного характеру з направленням неповнолітнього ОСОБА_3 до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує одного року.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2011 року постанову Василівського районного суду Запорізької області від 19 липня 2011 року щодо ОСОБА_2 змінено.

Ухвалено застосувати до неповнолітнього ОСОБА_2 примусові заходи виховного характеру у виді передачі його під нагляд матері - ОСОБА_4 та одночасно обмежено дозвілля і встановлені вимоги до його поведінки строком до одного року, а саме: обмежено перебування ОСОБА_2 поза домівкою по АДРЕСА_1 з 18 години до 7 години доби; покладено на ОСОБА_2 обов'язок продовжувати навчання; заборонено ОСОБА_2 спілкування з особами, раніше судимими незалежно від їх віку, якщо попередні судимості не погашені; заборонено ОСОБА_2 спілкування з неповнолітніми особами, які знаходяться на обліку в ВКМСД Василівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області; заборонено ОСОБА_2 відвідувати місця в яких здійснюється продаж спиртних напоїв; заборонено ОСОБА_2 змінювати без згоди ВКМСД Василівського РВ ГУМВС України в Запорізькій області місце проживання, навчання, виїзд в іншу місцевість, без супроводу матері чи вітчима ОСОБА_5.

За матеріалами кримінального провадження ОСОБА_2 11 травня 2011 року приблизно о 13 годині 30 хвилин в АДРЕСА_2, шляхом проникнення у житло вчинив крадіжку майна потерпілої ОСОБА_1 на загальну суму 5.175 грн.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду у зв'язку з невідповідністю застосованих апеляційним судом до неповнолітнього ОСОБА_2 примусових заходів виховного характеру тяжкості скоєного злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Посилається на те, що мати ОСОБА_2 - ОСОБА_4, раніше притягувалась до адміністративної відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків по вихованню сина, тому вона не зможе забезпечити належний нагляд за сином, відповідно до покладених апеляційним судом обов'язків.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що касаційна скарга потерпілої задоволенню не підлягає, а тому просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вчинення малолітнім ОСОБА_2 суспільно-небезпечного тяжкого діяння, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, підтверджено доказами, які є в матеріалах справи і в касаційній скарзі потерпілої не оскаржується.

Згідно ч. 3 ст. 377 КПК України, при скасуванні або зміні постанови в ухвалі апеляційного суду повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість постанови.

Даної вимоги закону суд апеляційної інстанції дотримався, навівши в ухвалі відповідні мотиви прийнятого рішення.

Так, згідно положень ч.2 ст. 97 КК України, примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 КК України, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно-небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.

Вирішуючи питання про обсяг застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, суд апеляційної інстанції дійшов переконливого висновку про те, що іще не втрачена можливість перевиховання неповнолітнього ОСОБА_2 у межах сім'ї, і такий висновок суд мотивовано обґрунтував, пославшись на те, що сім'я ОСОБА_2 є повною, з добрими взаємовідносинами, має житлову площу 56 кв. м. з належним санітарним станом. Сукупний місячний дохід матері і вітчима складає 2.500 грн. В матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які негативні дані щодо вітчима та матері неповнолітнього ОСОБА_2, які б перешкодили його вихованню в колі сім'ї, а ті негативні характеризуючі дані щодо сім'ї неповнолітнього, на які посилається в касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1, суд врахував при застосуванні примусових заходів виховного характеру. З даним висновком суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів.

Апеляційний розгляд справи проведений з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2011 року для застосування до неповнолітнього ОСОБА_2 більш суворих примусових заходів виховного характеру.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 28 вересня 2011 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.