розглянула у судовому засіданні 14 червня 2012 року справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2011 року.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2011 року ОСОБА_1 відмовлено в прийнятті до розгляду її скарги про визнання незаконними дій та бездіяльності Генерального прокурора України та заступника Генерального прокурора України що полягає у невиконанні ними своїх обов'язків щодо реагування на бездіяльність прокуратури Київської області у перевірці її заяв про злочин від 14 листопада 2007 року та 14 травня 2008 року та зобов'язання надати прийняті по цим заявам процесуальні документи відповідно до вимог ст. 97 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2011 року постанову Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2011 року залишено без зміни.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону. Зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що діючим законодавством не передбачений порядок оскарження бездіяльності прокурора до суду є невірними. Залишення скарги на бездіяльність прокурора без розгляду перешкоджає провадженню по справі та позбавляє її можливості здійснення захисту своїх інтересів.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги, просив скасувати оскаржувані судові рішення, а справу за скаргою ОСОБА_1 направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи у розгляді скарги ОСОБА_1 на бездіяльність Генерального прокурора України та заступника Генерального прокурора України при перевірці її заяв про злочин від 14 листопада 2007 року та 14 травня 2008 року суд послався на те, що діючим законодавством не передбачений судовий порядок оскарження дій чи бездіяльності органів дізнання щодо не прийняття процесуального рішення по заяві про скоєння злочину, а передбачено порядок оскарження процесуальних документів, винесених прокурором.

Апеляційний суд, залишаючи без задоволення апеляцію ОСОБА_1, послався на відсутність підстав для перевірки її скарги на дії та бездіяльність прокурора у порядку кримінального судочинства у зв'язку з тим, що за його заявою прокурором не було здійснено ніяких процесуальних дій та не прийнято ніякого процесуального рішення, а розгляд скарг передбачено виключно при провадженні прокурором досудового слідства чи окремих слідчих дій по кримінальній справі, і лише при попередньому розгляді кримінальної справи чи при її розгляді по суті.

Колегія суддів з даними висновками судів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, норми Конституції України (254к/96-ВР) є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (254к/96-ВР) гарантується.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною 2 ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі.

Відповідно до статей 110, 234, 236 КПК України дії органів дізнання, слідчого, прокурора можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до положень ст. 97 КПК України, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини. По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень: порушити кримінальну справу; відмовити в порушенні кримінальної справи; направити заяву або повідомлення за належністю.

Відповідно до ст. 236 КПК України до суду можуть бути оскаржені дії прокурора, що приймав конкретні процесуальні рішення в ході досудового слідства по справі і відповідні скарги підлягають розгляду судом першої інстанції, при попередньому розгляду справи або при розгляді справи по суті, якщо інше не передбачено законом.

Крім того, ст. 236-2, ст. 236-6, ст. 236-8 КПК України передбачено розгляд судом скарг на постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, про закриття справи та про порушення кримінальної справи.

Згідно роз'яснень, даних в рішенні Конституційного Суду України № 19-рп/2011 (v019p710-10) року від 14 грудня 2011 року в справі № 1-29/2011 (справа про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) недосконалість інституту судового контролю за досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів, дій чи бездіяльності посадових осіб органів державної влади, а тому системний аналіз положень КПК України (1001-05) дає підстави для висновку про можливість оскарження до суду не тільки рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, але й їхньої бездіяльності, а згідно з п. 2 резолютивної частини даного рішення суду, скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Таким чином, з метою реалізації положень ст. 55 Конституції України та недопущення обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина у разі оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого, органу дізнання стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини такі скарги суди повинні розглядати аналогічно до порядку оскарження до суду рішень і дій прокурора, слідчого, органу дізнання, встановленого КПК України (1001-05) .

Місцевий суд, відмовивши в розгляді скарги ОСОБА_1, у порушення вимог кримінально-процесуального закону, її скаргу по суті не розглянув, викладені у ній доводи не перевірив, належним чином не проаналізував, не дав їм об'єктивної оцінки та прийняв рішення, з яким погодився й апеляційний суд. Тобто, суди першої і апеляційної інстанцій, як правильно зазначив касатор у своїй скарзі, порушили вимоги Конституції України (254к/96-ВР) і кримінально-процесуального закону.

Таким чином, при постановленні рішень у даній справі судами першої та апеляційної інстанцій були допущені такі істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які згідно з ч. 1 ст. 398 КПК України тягнуть їх скасування з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно розглянути скаргу ОСОБА_1 із дотриманням вимог закону та постановити обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 394 - 396, 398 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 28 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 22 березня 2011 року за результатом розгляду скарги ОСОБА_1 - скасувати.