У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 в інтересах засудженої ОСОБА_5, посилаючись на неповноту та однобічність судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, а також неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить судові рішення щодо ОСОБА_5 змінити, перекваліфікувати її дії з ч. 4 ст. 296 на ч. 1 ст. 125 КК України й призначити покарання у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а також стягнути із засудженої на користь ОСОБА_7 43,40 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 3000 грн - моральної шкоди.

У запереченнях на касаційну скаргу законний представник неповнолітнього потерпілого ОСОБА_7, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, просить залишити судові рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Вироком Олевського районного суду Житомирської області від 11 липня 2013 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України засуджену звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки та з покладенням на неї обов'язку, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 11 вересня 2013 року вирок суду щодо ОСОБА_5 залишено без змін.

За обставин встановлених судом першої інстанції та детально наведених у вироку, ОСОБА_5 визнано винуватою у тому, що вона 30 жовтня 2012 року приблизно о 10.30 год. в приміщенні відділення поштового зв'язку по вул. Леніна, 35 в с. Стовпниках Олевського району Житомирської області, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, з хуліганських спонукань застосувала шляхом розпилювання до малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, який знаходився на руках у матері - ОСОБА_7, предмет, спеціально пристосований для нанесення тілесних ушкоджень, - газовий аерозольний балончик, заподіявши потерпілому легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженої ОСОБА_5 та її захисника, які підтримали дану касаційну скаргу з вищезазначених підстав, законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_7, яка заперечувала проти задоволення скарги, думку прокурора про залишення без задоволення касаційних вимог захисника, а судових рішень - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, викладені у скарзі, суд касаційної інстанції дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.

Згідно зі ст. 434 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Фактичні обставини справи були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду у касаційному порядку відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України не підлягають, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, чим обґрунтовується касаційна скарга захисника в цьому провадженні, самі по собі є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку згідно зі ст. 409 КПК України.

Доводи щодо недоведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, аналогічні викладеним у касаційній скарзі, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не відповідають зібраним у кримінальному провадженні доказам. Апеляційний суд проаналізував такі доводи, дав на них вичерпні відповіді та, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу захисника, відповідно до вимог ст. 419 КПК України зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав її необґрунтованою.

Разом із тим, під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що висновок суду про доведеність винуватості засудженої ОСОБА_5 у вчиненні грубого порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, вчинені із застосуванням предмета спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України, за обставин, встановлених судом і детально викладених у вироку, ґрунтується на досліджених у судовому засіданні доказах і є правильним.

Цей висновок підтверджується показаннями законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 Їх показання узгоджуються між собою та з іншими доказами у провадженні, зокрема: даними протоколу огляду предмету, протоколів проведення слідчих експериментів, висновку судово-медичної експертизи про характер та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень.

Твердження захисника про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, оскільки, на його думку, дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 125 КК України, як спричинення легких тілесних ушкоджень без короткочасного розладу здоров'я, є безпідставними.

Основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти здоров'я, між іншим, є об'єкт злочину і така ознака суб'єктивної сторони, як його мотив.

Так, зі змісту ст. 296 КК України, вбачається, що об'єктом захисту цієї норми є громадський порядок, який слід розуміти як стан суспільних відносин, який відображається у безпечності громадського спокою, охороні здоров'я, честі та гідності людини, її прав та свобод, зокрема, права на відпочинок, усталених правил співжиття, комунікації (спілкування), у поведінці в побуті, у повазі і ставленні членів спільноти один до одного, у нормальному функціонуванні органів державної влади, місцевого самоврядування, різних установ, організацій, громадських об'єднань, інших інституцій, які займаються корисною суспільною діяльністю.

Мотивом хуліганства є неповага до суспільства, однак, причини вчинення таких дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони, здебільшого, позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов'язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, фактичною підставою кваліфікації правопорушення ОСОБА_5 за ч. 4 ст. 296 КК України, стали об'єктивні дані (обставини), досліджені в судовому засіданні й зазначені у вироку. Під час юридичної оцінки цих даних були з'ясовані: природа взаємин, які склалися між засудженою та ОСОБА_7; причина виникнення діяння; місце вчинення протиправних дій, обстановка та обставини, за яких відбувався перебіг посягання; характер та динаміка дій ОСОБА_5, властивості використаного нею знаряддя посягання; характер наслідків та причинний зв'язок між ними та діями останньої.

При цьому суд встановив, що незважаючи на неприязні відносини між ОСОБА_7 та ОСОБА_5, остання застосувала газовий балончик відносно малолітнього сина ОСОБА_7 - ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, використовуючи нікчемний привід у громадському місці, тобто фактично діяла з мотивів явної неповаги до суспільства, нехтуючи загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, грубо порушила у державній установі громадський порядок.

З огляду на ці обставини та їх кримінально-правове значення було зроблено висновок про наявність у діях ОСОБА_5 ознак хуліганства, тобто грубого порушення громадського порядку, з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Вказаний висновок відповідає матеріалам справи та роз'ясненням, наведеним у пунктах 4, 5, 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 10 "Про судову практику у справах про хуліганство" (va010700-06) , на яку посилається захисник в касаційній скарзі.

Твердження аналогічного змісту висловлював захисник й у своїй апеляційній скарзі. Апеляційний суд обґрунтовано визнав їх безпідставними, мотивувавши свої висновки належним чином, і з ними погоджується колегія суддів суду касаційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Покарання засудженій призначено згідно з вимогами ст. 65 КК України та є обґрунтованим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження нових злочинів.

Цивільний позов законного представника малолітнього потерпілого ОСОБА_7 вирішено згідно з законом у межах заявлених нею вимог, які підтверджені та перевірені в судах першої та апеляційної інстанцій.

Як убачається з матеріалів справи, вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції в повній мірі врахував обставини справи, характер і обсяг страждань малолітнього потерпілого, та на засадах розумності, виваженості й справедливості визначив розмір, який належить відшкодувати.

Істотних порушень кримінального процесуального закону органами досудового розслідування, судами першої та апеляційної інстанцій, які би тягнули за собою безумовне скасування чи зміну судових рішень, у кримінальному провадженні не допущено.

У контексті наведених обставин не можна визнати переконливими й достатніми доводи касаційної скарги про зміну судових рішень щодо ОСОБА_5 із зазначених у ній підстав.

Керуючись статтями 433, 436- 438 КПК України, суд

Вирок Олевського районного суду Житомирської області від 11 липня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 11 вересня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.