розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Одеської області на вирок Іванівського районного суду Одеської області від 04 листопада 2011 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди на користь ОСОБА_2 відповідно 22 600 та 5000 грн.

Вирішено долю речових доказів.

В апеляційному порядку вирок місцевого суду не переглядався.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він із гаражного приміщення (іншого приміщення) та житла (будинку), розташованих на належній ОСОБА_2 присадибній ділянці за адресою АДРЕСА_1, таємно викрав належне ОСОБА_2 майно, тобто вчинив крадіжку, поєднану з проникненням у житло чи інше приміщення, а також повторно вчинив ті самі дії, а саме:

- 20 січня 2011 року приблизно о 23:00 з гаражного приміщення - п'ять автомобільних коліс на загальну суму 2500 грн;

- наступного дня близько 23:30 повторно з гаражного приміщення - п'ять електричних двигунів на загальну суму 2500 грн;

- 28 січня 2011 року приблизно о 23:00 повторно з гаражного приміщення - автоматичний зварювальний апарат і зварювальний апарат змінного струму на загальну суму 2500 грн;

- 10 лютого 2011 року близько 23:00 повторно з будинку - майно, кошти та ювелірні прикраси на загальну суму 9100 грн;

- 15 березня 2011 року приблизно о 23:00 повторно з будинку - майно на суму 2000 грн;

- 10 квітня 2011 року приблизно о 23:00 повторно з гаражного приміщення - п'ять автомобільних коліс на загальну суму 4000 грн.

У касаційній скарзі заступник прокурора Одеської області порушує питання про скасування вироку суду щодо ОСОБА_1 і направлення справи на новий судовий розгляд через істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості. Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує на те, що вирок суду стосовно ОСОБА_1 не відповідає вимогам статей 333, 334 КПК України (1001-05) , а також на те, що суд усупереч вимогам ч. 4 ст. 70 цього Закону призначив останньому покарання лише за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК України.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі, і вважав, що постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Згідно з вимогами ст. 398 КПК України підставами для скасування чи зміни вироку, ухвали, постанови є істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України мотивувальна частина обвинувального вироку має містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину. В цій частині вироку наводяться: обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного, із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою - підстави для цього.

Як убачається з матеріалів справи, зокрема з описової частини обвинувального висновку, в цій частині слідчий зазначив: установлені досудовим слідством обставини справи; місце, час, способи, мотиви і наслідки вчинених ОСОБА_1 злочинів, а також докази, зібрані у

справі, - показання на досудовому слідстві обвинуваченого ОСОБА_1, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інші докази, здобуті в ході досудового слідства.

Однак суд у мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення, визнаного судом доведеним, не дослідив фактів учинення ОСОБА_1 крадіжок і не вказав, чим вони підтверджуються, а лише навів визнавальні показання обвинуваченого за епізодами від 20-го та 21 січня 2011 року.

Крім того, обґрунтованими, на думку колегії суддів, є доводи прокурора про призначення засудженому ОСОБА_1 покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України як такого, що не відповідає тяжкості вчиненого злочину та її особі внаслідок м'якості.

Відповідно до ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд належним чином не мотивував, які саме дані про особу засудженого та інші обставини справи дають підстави для висновку про можливість виправлення його без відбування покарання.

З матеріалів справи випливає, що при призначенні засудженому покарання суд послався у вироку на те, що він ураховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання (щире каяття, визнання винуватості у вчинених злочинах), відсутність обставин, що його обтяжують, а також особу засудженого. Однак у вироку відсутні дані про особу засудженого, який згідно з матеріалами справи має судимість за вчинення умисного злочину (т. 1, а.с. 146), негативно характеризується т. 1, а.с. 114), ніде не працює. Цим даним суд не дав належної оцінки, а ті обставини, що ОСОБА_1 у вчиненні злочинів розкаявся, визнав свою винуватість у їх учиненні, не дають підстав для висновку про можливість його виправлення без відбування покарання.

Крім того, доводи прокурора про неправильне застосування судом кримінального закону колегія суддів вважає обґрунтованими.

Покарання за правилами ч. 4 ст. 70 КК України призначається, якщо після постановлення вироку у справі буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому злочині, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 раніше був засуджений вироком Іванівського районного суду Одеської області від 16 вересня 2011 року за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та звільнений від його відбування на підставі ст. 75 КК України з іспитовим строком тривалістю 1 рік т. 1, а.с. 146). На сьогодні ж ОСОБА_1 визнано винуватим у скоєнні злочинів, учинених протягом січня - квітня 2011 року, тобто до постановлення попереднього вироку.

За таких обставин остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 місцевий суд повинен був призначити за сукупністю злочинів відповідно до положень ч. 4 ст. 70 КК України. Проте суд у мотивувальній частині вироку остаточне покарання засудженому ОСОБА_1 призначив на підставі

ч. 1 ст. 70 КК України, та не зазначив про самостійне виконання вказаних вироків з огляду на застосування до засудженого ОСОБА_1 ст. 75 КК України за попереднім вироком і рішення про це у резолютивній частині вироку не виклав.

Таким чином, суд не застосував відповідної норми кримінального закону, який підлягає застосуванню, тобто допустив його неправильне застосування, а також істотно порушив вимоги КПК України (1001-05) і призначив покарання на підставі ст. 75 КК України, яке не відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого внаслідок м'якості.

У зв'язку з цим вирок суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати вищенаведене та постановити законне й обґрунтоване рішення.