розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Херсонської області на вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 02 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року.

Вказаним вироком засуджено:

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянку України, таку, що не

має судимості,

за ч. 1 ст. 368 КК України - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 1 рік;

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянина України, такого, що не має

за ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 368 КК України - до покарання у виді арешту на строк 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій, на строк 1 рік.

Ухвалою апеляційного суду вирок щодо ОСОБА_2 скасовано та звільнено його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України № 3680-У1 від 08 липня 2011 року «Про амністію у 2011 році», а провадження у справі в цій частині закрито. Вирок щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними у скоєнні злочину за таких обставин.

ОСОБА_1 з 02 березня 2009 року, обіймаючи посаду начальника відділу земельних ресурсів, поводження з відходами та надрокористування Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Херсонській області, до завдань якого входить підготовка висновків проектів відводу земельних ділянок, будучи посадовою особою та державним службовцем 9 рангу, умисно з корисливого мотиву, з використанням наданих їй службових повноважень 27 січня 2011 року отримала завдяки умисному пособництву головного спеціаліста - юрисконсульта сектору правової роботи ОСОБА_2 від представника сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Об'єднання громадян дачного містечка «Чокрак» ОСОБА_3 в якості незаконної матеріальної винагороди 39 000 грн за виготовлення позитивного висновку про погодження проекту землеустрою на відведення земельних ділянок у власність членам об'єднання «Чокрак».

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень у зв'язку з істотним порушенням норм кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання внаслідок м'якості ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених, з направленням справи на новий судовий розгляд. На думку прокурора, суд необґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_1 з ч. 2 ст. 368 на ч. 1 ст. 368 КК України, а дії ОСОБА_2 - з ч. 2 ст. 368 на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 368 КК України, що призвело до призначення м'якого покарання. Вважає, що вирок суду не є мотивованим і невідповідає вимогам ст. 334 КПК України. Наголошує на порушенні судом апеляційної інстанції вимог ст. 377 КПК України.

На касаційну скаргу надійшли заперечення від засуджених ОСОБА_1 і ОСОБА_2, захисника ОСОБА_4, які просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, засудженої ОСОБА_1, котра просила судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про доведеність винуватості ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який їх засуджено, ґрунтується на всебічно, повно й об'єктивно досліджених у судовому засіданні та викладених у вироку доказах, яким суд дав належну оцінку, і є правильним. Дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 368, ч. 1 ст. 368 КК України кваліфіковані вірно.

Доводи прокурора щодо неправильної кваліфікації дій засуджених, наявність доказів, які підтверджують необхідність кваліфікації їх дій за ч. 2 ст. 368 КК України, а саме те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом вимагання отримали хабар за попередньою змовою группою осіб, суперечать наявним у справі доказам і є безпідставними.

З огляду на положення ч. 2 ст. 28 КК України хабар належить визнавати одержаним за попередньою змовою групою осіб, якщо злочин спільно вчинили декілька службових осіб, які заздалегідь, тобто до його початку, про це домовилися. Співвиконавцями слід вважати службових осіб, що одержали хабара за виконання чи невиконання дій, які кожна з них могла або повинна була виконати з використанням службового становища.

Як правильно встановлено судом, ОСОБА_2, будучи головним спеціалістом - юрисконсультом сектору правової роботи, не був наділений повноваженнями щодо підготовки висновків щодо проекту землеустрою, не брав жодної участі в його підготовці, а тому не міг використати свої службові повноваження в інтересах потерпілого.

З показань потерпілого ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_2 він раніше не знав. 27 січня 2011 року він привіз гроші для передачі в якості хабара ОСОБА_1, яка відвела його до кабінету ОСОБА_2, де той жестом показав, куди покласти гроші.

Отже, всі ці та інші докази в їх сукупності свідчать про доведеність винуватості ОСОБА_1 в отриманні хабара від потерпілого за умисного пособництва ОСОБА_2, проте вони не підтверджують висновків органу досудового слідства про наявність у вказаних осіб попередньої змови. Про це свідчить і той факт, що в матеріалах справи відсутні будь-які дані, які би підтверджували, що ОСОБА_2, будучи співвиконавцем злочину, виконував або не виконував в інтересах потерпілого будь-які дії з використанням свого службового становища, зокрема мав відношення до підготовки висновків щодо проекту землеустрою.

Доводи прокурора про наявність у діях засуджених кваліфікуючої ознаки ч. 2 ст. 368 КК України «вимагання хабара» позбавлені підстав.

Оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов правильного висновку, що в діях засуджених відсутня зазначена кваліфікуюча ознака, оскільки, як установив суд, ОСОБА_3 достовірно було відомо про допущені порушення при відведенні земельних ділянок, які перешкоджали видачі позитивного висновку щодо проекту землеустрою, а тому вимогу про давання хабара було спрямовано не проти законних інтересів потерпілого, а на задоволення інтересів останнього, які не відповідали закону. Такого змісту дії засуджених не характеризуються наявністю в них ознак вимагання хабара, у зв'язку з чим суд обґрунтовано виключив зазначену органом досудового слідства кваліфікуючу ознаку та перекваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ч. 1 ст. 368 КК України.

Посилання прокурора на порушення судом вимог кримінально-процесуального закону при постановленні вироку є необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів справи, суд належним чином проаналізував зібрані у справі органом досудового слідства докази і, дотримуючись вимог ст. 334 КПК України, вказав у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність перекваліфікації дій засуджених.

Покарання засудженим ОСОБА_1 і ОСОБА_2 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України та з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу засуджених, воно є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження нових злочинів.

З огляду на те, що злочин, за який засуджено ОСОБА_1 і ОСОБА_2, не є тяжким, посилання прокурора на незастосування судом положень ст. 54 КК України та не позбавлення засуджених рангу державного службовця не ґрунтуються на вимогах закону.

Доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 377 КПК України є безпідставними, оскільки апеляційний суд, переглянувши цю кримінальну справу в апеляційному порядку за апеляційними скаргами прокурора, потерпілого та засуджених, виніс мотивовану ухвалу, яка відповідає вимогам закону.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень, у справі не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Суворовського районного суду м. Херсона від 02 серпня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - без зміни.