Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючої Орлянської В.І.,

суддів: Суржка А.В., Тельнікової І.Г.,

за участю прокурора Деруна А.І.,

розглянула у судовому засіданні 7 червня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Рівненської області на вирок Острозького районного суду Рівненської області від 29 вересня 2011 року.

Вироком Острозького районного суду Рівненької області від 29 вересня 2011 року

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого 5 липня 2010 року Острозьким районним судом Рівненської області за ст. 128 КК України на 1 рік виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми заробітку,

засуджено за ч. 2 ст. 389 КК України на 3 місяці арешту.

На підставі ч. 1 ст. 71, ст. 72 КК України до призначеного покарання частково приєднане покарання, не відбуте за вироком Острозького районного суду Рівненської області від 5 липня 2010 року у виді 10 днів арешту та остаточно призначено покарання у виді 3 місяців 10 днів арешту.

На підставі пункту «в» ст. 1, ст. 6 Закону України «Про амністію у 2011 році» ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

За обставин встановлених судом і детально наведених у вироку ОСОБА_1 ухилився від відбування виправних робіт будучи особою, засудженою до цього покарання.

Так, вироком Острозького районного суду Рівненської області від 5 липня 2010 року ОСОБА_1 був засуджений за ст. 128 КК України на 1 рік виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків.

27 липня 2010 року кримінально-виконавчою інспекцією на колективне виробниче підприємство Монтажне управління № 13 «Електропівднь-західмонтаж», де працював ОСОБА_1 на посаді електромонтажника силових мереж та електроустаткування, було направлено копію вироку та повідомлення про щомісячне відрахування визначеної судом частини заробітної плати засудженого ОСОБА_1 і перерахування утриманої суми в дохід держави.

Наказом директора КВП МУ № 13 «Електропівдень-західонтаж» № 66 від 1 серпня 2010 року було встановлено, що з 1 серпня 2010 року бухгалтерії підприємства із заробітної плати ОСОБА_1 проводити утримання 10 відсотків та перераховувати в фонд держави терміном на 1 рік.

9 серпня 2010 року з ОСОБА_1 було ознайомлено з порядком та умовами відбування покарання у виді виправних робіт, а також йому було повідомлено про стягнення, які можуть бути до нього застосовані та про відповідальність за ухилення від відбування даного покарання. За результатами бесіди у засудженого ОСОБА_1 була відібрана підписка, у якій він власноручно зазначив про ознайомлення з вимогами щодо осіб засуджених до виправних робіт. Однак, ОСОБА_1 належних для себе висновків не зробив і під час відбування встановленого строку виправних робіт, всупереч вимогам ст. ст. 41, 42, 46 КВК України, допустив чисельні порушення порядку та умов відбування покарання.

У касацій скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції та направлення справи на новий судовий розгляд у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1 від покарання на підставі Закону України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) не врахував вимог пункту «г» ст. 7 вказаного закону, в якому зазначено, що амністія не застосовується до осіб, які після постановлення вироку, але до повного відбування покарання, знову вчинили умисний злочин.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який просив касаційну скаргу задовольнити, вирок суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Обґрунтованість засудження та правильність кваліфікації дій ОСОБА_1 у касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування кримінального закону при застосуванні до ОСОБА_1 Закону України «Про амністію у 2011 році» (3680-17) є слушними.

Відповідно до пункту «г» ст. 7 Закону України «Про амністію у 2011 році» амністія не застосовується до осіб, які після постановлення вироку, але до повного відбування покарання, знов вчинили умисний злочин.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, ОСОБА_1 був засуджений вироком Острозького районного суду Рівненської області від 5 липня 2010 року до одного року виправних робіт за місцем роботи з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми заробітку. Від відбування призначеного вироком суду покарання ОСОБА_1 ухилявся, чим знову вчинив умисний злочин, передбачений ч. 2 ст. 389 КК України.

У зв'язку з цим, у суду першої інстанції не було законних підстав для застосування до засудженого амністії та звільнення його від призначеного покарання. Всупереч наведеному, суд першої інстанції постановив щодо ОСОБА_1 вирок, яким засудив його до покарання у виді 3 місяців 10 днів арешту та звільнив засудженого від покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2011 році».

Таким чином, суд неправильно застосував Закон України «Про амністію» (3680-17) , внаслідок чого вирок суду підлягає скасуванню.

З урахуванням вищенаведеного, керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу заступника прокурора Рівненської області задовольнити.

Вирок Острозького районного суду Рівненської області від 29 вересня 2011 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.