розглянула у судовому засіданні у м. Києві 3 квітня 2014 року кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 7 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1

Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 7 червня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин України, раніше не судимий, засуджений за:

- ч. 1 ст. 129 КК України на 2 роки обмеження волі;

- ч. 2 ст. 146 КК України на 4 роки позбавлення волі;

- ч. 2 ст. 345 КК України на 5 років позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 остаточно визначено покарання 5 років позбавлення волі.

Стягнуто із засудженого на користь ОСОБА_2 20000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Вирішені питання про судові витрати та речові докази.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 16 жовтня 2013 року вирок суду залишено без зміни.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_1 визнаний винним у тому, що він 12 квітня 2012 року приблизно о 12 год. 30 хв., разом з іншими особами, які не знали про його злочинний намір і не мали умислу на вчинення злочину, діючи на ґрунті особистих неприязних відносин до ОСОБА_2, із погрозою застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я і виразилось в тому, що він, приставивши ножа до шиї потерпілої, викрав її з місця її роботи - страхової компанії ПрАт "Провідна", що по вулиці Свердлова, 116 в м. Сміла, проти волі вивів з приміщення компанії. Помістивши її у автомобіль "Део-Ланос", державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням особи, яка не була повідомлена про злочинний намір, незаконно утримуючи, вивіз потерпілу на пасовище "Паланка", що поблизу вулиці Крилова в м. Сміла. Там, долаючи її опір, утримував і тягнув за волосся, повалив на землю та завдав два удари в ніс, спричинивши легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я. Також намагався завдати удар ножем, проте ОСОБА_2, вчиняючи опір і обороняючись, заволоділа ножем та нанесла ним удар в живіт ОСОБА_1

Продовжуючи свої злочинні дії, направлені на незаконне позбавлення волі ОСОБА_2, ОСОБА_1 силоміць помістив її в багажник автомобіля "Део-Ланос" і утримував до 13 години, після чого вона, скориставшись тим, що засуджений від отриманих тілесних ушкоджень втратив свідомість, втекла.

Знаходячись в автомобілі та на пасовищі "Паланка", ОСОБА_1 погрожував ОСОБА_2 позбавити її життя, в тому числі померти разом з нею, і ці погрози вона сприймала як реальні, виходячи з конкретної ситуації та особи підсудного.

Він же, 8 серпня 2012 року приблизно о 13 год. 10 хв., перебуваючи в слідчій кімнаті № 3 ІТТ Смілянського МВ УМВС України в Черкаській області, що по вул. Перемоги, 13 в м. Сміла, під час проведення слідчим СВ Смілянського МВ ОСОБА_3 слідчих дій по кримінальній справі щодо нього - вручення процесуальних документів та пред'явлення обвинувачення, умисно наніс йому удар кулаком в обличчя, заподіявши легкі тілесні ушкодження у вигляді струсу головного мозку, синця лівої вилицевої області.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування постановлених судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд через істотні порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону. Зазначає про безпідставну перекваліфікацію дій винного з ч. 3 ст. 15, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 129 КК України, оскільки зібраними у справі доказами підтверджується вина засудженого у закінченому замаху на умисне вбивство. Посилається на допущені протиріччя при кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 146 КК України. Вважає, що неправильне застосування кримінального закону призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчинених злочинів і особі засудженого внаслідок м'якості. Наголошує, що ці порушення вимог закону залишилися поза увагою суду апеляційної інстанції, який не врахував доводи апеляції прокурора, формально зазначив про законність і обґрунтованість вироку, чим порушив вимоги ст. 377 КПК України.

Судові рішення щодо засудження ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 345 КК України не оскаржуються.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який не підтримав касаційну скаргу прокурора, який брав участь в апеляційному розгляді справи; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 334 КПК України у мотивувальній частині вироку разом з іншими обставинами наводяться докази, на яких ґрунтується висновок суду із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази. Цих вимог закону у справі щодо ОСОБА_1 дотримано.

З матеріалів справи вбачається, що крім іншого, ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні замаху на умисне вбивство потерпілої ОСОБА_2, його дії за цим злочином кваліфікувалися за ч. 3 ст. 15, п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України.

Однак, місцевий суд правильно встановив фактичні обставини події, з достатньою повнотою врахував усі докази у справі.

Як убачається з вироку, пред'явлене обвинувачення за даним епізодом підтвердження в судовому засіданні не знайшло і суд, дійшовши висновку, що засуджений погрожував вбивством ОСОБА_2, перекваліфікував дії ОСОБА_1 в цій частині на ч. 1 ст. 129 КК України.

Рішення місцевого суду про перекваліфікацію дій ОСОБА_1 на ч. 1 ст. 129 КК України за обставин, викладених у вироку, підтверджені сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким дана належна оцінка.

Відповідно до ст. 115 КК України, відповідальність за вчинення злочину, передбаченого цією статтею закону, настає коли винний усвідомлює суспільно - небезпечний характер свого діяння, передбачає його наслідки у вигляді смерті іншої людини і бажає її настання або ж коли і не бажає настання смерті, але свідомо припускає її настання. При цьому, крім інших обставин, також враховуються знаряддя злочину та локалізація поранень.

З матеріалів справи вбачається, що обвинувачуючи ОСОБА_1 у замаху на вбивство потерпілої ОСОБА_2, орган досудового слідства зазначив, що він намагався завдати їй удар ножем.

Проте, які дії при цьому були вчинені ОСОБА_1, який характер вони носили, в які органи тіла він намагався нанести удар, то такі дані в обвинуваченні відсутні. Також не зазначено мотив ОСОБА_1 на вчинення цього злочину.

В той же час, останній з цим обвинуваченням не погоджувався і пояснював, що ніяких дій, направлених на вбивство, він не приймав і настання смерті ОСОБА_2 не бажав.

У вироку суд зазначив, що всі докази у справі по цьому епізоду, об'єктивно підтверджують лише факт погроз ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_2 вбити її, оскільки за встановлених у суді обставин, у неї були реальні підстави боятися здійснення цієї погрози - викрадення, агресивна його поведінка та демонстрація ножа.

Об'єктивних доказів, які б підтверджували обвинувачення у замаху на вбивство ОСОБА_2 ні досудовим слідством, ані в судовому засіданні не встановлено.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги прокурора про невірну перекваліфікацію дій засудженого є безпідставними.

Щодо кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 146 КК України, то вона відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи, відповідно до яких засуджений викрав потерпілу із офісу, а потім незаконно позбавив її волі.

Посилання прокурора на м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання також є непереконливими.

Суд відповідно до вимог ст. 65 КК України врахував характер і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про особу винного, обставини, що пом'якшують покарання, не встановив обставин, що його обтяжують.

Зокрема, судом з достатньою повнотою враховані позитивні характеристики ОСОБА_1 з місця роботи та проживання, що він раніше притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив три умисні злочини, пов'язані з насильством проти особи, в тому числі і в період розслідування справи щодо нього, і відносно працівника правоохоронних органів, та дійшов до обґрунтованого висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого лише в умовах ізоляції від суспільства.

На думку колегії, суд обґрунтовано призначив ОСОБА_1 максимальне покарання, передбачене санкціями ч. 1 ст. 129, ч. 2 ст. 345 КК України та наближене до максимального, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 146 КК України.

Правильно судом визначено і остаточне покарання відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України.

Таке рішення відповідає вимогам закону, а призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Доводи прокурора про безпідставну перекваліфікацію дій засудженого та, як наслідок, м'якість призначеного покарання, які аналогічні доводам його апеляції, належно перевірені апеляційною інстанцією.

За результатами перевірки усіх доводів, апеляційний суд не знайшов підстав для задоволення поданих апеляцій, зазначивши в ухвалі докладні мотиви свого рішення, дійшов висновку про правильність кваліфікації дій та засудження ОСОБА_1

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України, її законність сумнівів у колегії суддів не викликає.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону чи неправильного застосування кримінального закону, які могли б вплинути на правильність і обґрунтованість судових рішень, колегією суддів не встановлено, а тому касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.