розглянула 05 червня 2012 року в судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на вирок Гагарінського районного суду м. Севастополя від 10 серпня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Севастополя від 01 листопада 2011 року щодо ОСОБА_1

Вказаним вироком

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

не судимого в силу ст. 89 КК,

засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 286 КК - на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки; за ч. 1 ст. 289 КК - на строк три роки; за ч. 1 ст. 135 КК - на строк один рік.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточне покарання ОСОБА_1 визначено у виді позбавлення волі на строк три роки шість місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк три роки.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2900 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 8000 грн - моральної.

Ухвалено рішення про речові докази та судові витрати.

ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.

4 грудня 2010 року в період часу з 09:00 до 12:35 ОСОБА_1, ремонтуючи автомобіль марки «Ніссан Блюбер» (державний номерний знак НОМЕР_1) в гаражі АДРЕСА_1 у стані алкогольного сп'яніння, незаконно заволодів цим транспортним засобом для особистих потреб, чим завдав ОСОБА_3 матеріальної шкоди на суму 13 447,26 грн.

Того ж дня близько 14:13 ОСОБА_1, керуючи на порушення вимог п/п «а» п. 2.9 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) (Далі - Правил) вказаним транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння та рухаючись по вул. Древній з боку пл. 50-річчя СРСР у напрямку Херсонеського музею у м. Севастополі, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.10, 12.1, п/п «б» п. 2.3 Правил (1306-2001-п) , унаслідок чого виїхав за межі проїзної частини на тротуар навпроти будинку № 22, де наїхав на пішоходів ОСОБА_4 і ОСОБА_2, заподіявши останній тяжке тілесне ушкодження, після чого продовжив рух, залишивши потерпілу у небезпеці, та навпроти будинку № 23 знову виїхав за межі проїзної частини управо, де здійснив зіткнення з огорожею для пішоходів і деревом.

Ухвалою апеляційного суду від 1 листопада 2011 року вирок місцевого суду в порядку ст. 365 КПК змінено і постановлено вважати ОСОБА_1 засудженим до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 2 ст. 286 КК - на строк три роки без позбавленням права керувати транспортними засобами; за ч. 1 ст. 289 КК - на строк три роки; за ч. 1 ст. 135 КК - на строк один рік, і на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно на строк три роки шість місяців без позбавлення права керувати транспортними засобами.

У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи доведеності вини та правильності кваліфікації діяння засудженого, просив вирок місцевого суду і ухвалу апеляційного скасувати, та направити справу на новий судовий розгляд у зв'язку з м'якістю призначеного засудженому покарання, навівши цьому відповідні доводи, зокрема, про безпідставність виключення апеляційним судом додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Крім того прокурор стверджував, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК, оскільки у ній не надано належної оцінки доводам апеляції прокурора про м'якість призначеного ОСОБА_1 покарання і не викладено формулювання обвинувачення за ч. 1 ст. 135 КК.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу частково і просив скасувати ухвалу апеляційного суду з направленням справи на новий апеляційний розгляд, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладенні у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Події злочинів, доведеність винуватості ОСОБА_1 в їх учиненні, кримінально-правова оцінка діянь за ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 289 КК відповідно до вимог ст. 395 КПК не перевірялись, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржувалися.

Апеляційний суд, мотивуючи в ухвалі необхідність виключення з вироку місцевого суду додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, виходив з того, що ОСОБА_1 постановою Гагарінського районного суду м. Севастополя від 18 лютого 2011 року вже було позбавлено цього права на строк два роки, а тому місцевий суд припустився помилки, коли призначив своїм вироком таке покарання ще раз.

Проте з такою правовою позицією колегія суддів погодитися не може, оскільки, позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку (що і відбулося стосовно ОСОБА_1), про що зазначено у п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 (v0014700-05) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 року (v0018700-08) ).

Отже, доводи прокурора про те, що апеляційним судом безпідставно було звільнено засудженого від додаткового покарання, є обґрунтованими.

За таких обставин ухвала апеляційного суду не може залишатися в силі й підлягає скасуванню на підставі пунктів 2, 3 ч. 1 ст. 398 КПК у зв'язку з неправильним застосування кримінального закону і невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого в частині додаткового покарання, з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Прохання прокурора у касаційній скарзі скасувати і вирок місцевого суду у зв'язку з м'якістю призначеного покарання з направленням справи на новий судовий розгляд, на думку колегії суддів, не може бути задоволено, адже призначене вироком ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам ст. 65 КК, вчиненому і його особі, є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.

Якщо під час нового розгляду справи апеляційний суд дійде висновку про обґрунтованість засудження ОСОБА_1 за тим же обсягом обвинувачення, то призначене йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК і за сукупністю злочинів без позбавлення права керувати транспортними засобами слід визнати м'яким.