головуючого Слинька С. С., суддів при секретарі Колесниченка В. М., Чуйко О. Г., Зінорук В. В., за участю прокурора Гошовської Ю. М.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 27 березня 2014 року кримінальне провадження № 12012050410000115 за обвинуваченням

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Атамань Генічеського району Херсонської області, проживаючого АДРЕСА_1,

за його касаційною скаргою на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2013 року.

За вироком Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2013 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 191 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права займатися діяльністю, пов'язаною з матеріальною відповідальністю на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з цим вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду водія ділянки "Автотраспорт" ДП ВК "Краснолиманська", розташованої у м. Родинському Донецької області, будучи матеріально відповідальною особою за вантаж, що ним перевозився, 26 вересня 2012 року приблизно о 13.00 годин привласнив 5900 кг вугілля, яке цього ж дня згідно талону № 18043 і пропуску № 18043 отримав на вугільному складі та зобов'язаний був доставити ОСОБА_7 на АДРЕСА_2.

Привласненим майном ОСОБА_6 розпорядився на власний розсуд. У результаті злочинних дій ОСОБА_6 держаному підприємству ВК "Краснолиманська" спричинено матеріальної шкоди на загальну суму 3 356,33 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2013 року цей вирок районного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати постановлені щодо нього судові рішення, а кримінальне провадження закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення. При цьому він стверджує, що ввірене йому майно, яке він мав доставити ОСОБА_7 він не привласнював.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка заперечила проти задоволення касаційної скарги та просила залишити без зміни оскаржувані судові рішення, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні касаційної скарги слід відмовити.

З огляду на положення ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції при касаційному розгляді провадження виходить із фактичних обставин справи, встановлених оскаржуваними судовими рішеннями.

Доводи засудженого про відсутність в його діях складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, а саме ч. 1 ст. 191 КК України спростовуються матеріалами провадження.

Як видно зі змісту оскаржуваного вироку, ОСОБА_6 було визнано винним у привласнені чужого майна, яке було йому ввірене та перебувало у його віданні.

З матеріалів провадження убачається, що засуджений працював водієм вантажного автомобіля, та відповідно до Інструкції по професії водія вантажного автомобіля та Положення про організацію виписки і вивозу населенню ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" до обов'язків ОСОБА_6 як водія вантажного автомобіля входило отримання відповідно до талонів вугілля, його перевезення та доставка особі, зазначеній у талоні за адресою, вказаною у тому ж талоні. Цими ж документами було встановлено, що водій несе особисту матеріальну відповідальність за доставку вугілля за адресою, вказаною в талоні.

Відповідно до показань ОСОБА_8, який працює начальником відділу автотранспорту ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" при вивозі вугілля зі складу водій отримує дорожній лист із зазначенням маршруту і назви вантажу та талон на вивіз вугілля, після чого він зобов'язаний відвезти вугілля за зазначеною адресою, а у разі відсутності отримувача вугілля, водій має повернути вантаж на шахту.

Засуджений ОСОБА_6 протягом досудового та судового слідства, а також у своїй касаційній скарзі стверджував, що дійсно 26 вересня 2012 року згідно з талоном отримав 5900 кг вугілля, яке він мав доставити ОСОБА_7 Однак, коли він приїхав до останнього той був відсутній, після чого ОСОБА_6, не узгоджуючи свого рішення з начальником вугільного складу чи іншими посадовими особами, які давали дозвіл на завантаження вугілля до автомашин для доставки його конкретним особам, зазначеним у відповідних талонах, доставив це вугілля ОСОБА_9, а в подальшому продав його.

Та обставина, що ОСОБА_9, якій було доставлено вугілля, також мала право на його отримання не впливає на кваліфікацію злочину, оскільки згідно з наведеним інструкціями засуджений зобов'язаний доставляти вантаж особі, вказаній у талоні (у даному випадку - ОСОБА_7), за адресою, вказаною у дорожньому листі, при цьому розпоряджатись цим вантажем на власний розсуд він права не мав.

Крім того, після виконання протиправних дій ОСОБА_6 жодних дій для усунення шкідливих наслідків не вчинив, не повідомив керівництво про доставку вугілля іншій особі, не вказаній у виданому йому талоні.

Таким чином, розпоряджаючись ввіреним йому вантажем на власний розсуд, ОСОБА_6 фактично привласнив його, а подальший продаж цього вантажу та відсутність жодних дій для усунення шкідливих наслідків чи повернення талонів, за якими не було доставлено вантаж ОСОБА_7 свідчить про корисливий умисел засудженого.

Отже кваліфікація дій ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 191 КК України є правильною.

Крім того, доводи аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, ОСОБА_6 зазначав у своїй апеляційній скарзі, однак судом апеляційної інстанції вони були визнані необгрунтованими. Свій висновок цей суд переконливо мотивував в ухвалі, і вважати його необгрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть за собою скасування чи зміну оскаржуваних судових рішень, під час перевірки матеріалів справи не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 438 КПК України, колегія суддів

вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 05 липня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.