розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013100250000107, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Синява Рокитнянського району

Київської області, який проживає за адресою:

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України,

за участю прокурора Сорокіної О.А.,

захисника ОСОБА_2,

Вироком Рокитнянського районного суду Київської області від 13 червня 2013 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до арешту на 4 місяці.

Стягнуто з ОСОБА_1 у рахунок відшкодування шкоди й судових витрат: на користь ОСОБА_3 - 6 371 грн 27 коп, на користь ОСОБА_4 - 6 084 грн 18 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2013 року вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 ставить питання про скасування судових рішень, звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України у зв'язку з передачею на поруки трудовому колективу і закриття кримінального провадження. При цьому посилається на те, що він вчинив злочин невеликої тяжкості, раніше не судимий, працює, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину, страждає на епілепсію, у вчиненому визнав вину та щиро розкаявся.

Згідно з вироком суду 8 лютого 2013 року приблизно о 17 год поблизу будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_1 у відповідь на спробу його дружини - ОСОБА_4 припинити спільне проживання витягнув її за шию й волосся з автомобіля і наніс їй та її батькові ОСОБА_3 численні удари кулаками й ногами по обличчю, голові й тулубу, заподівши легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

Заслухавши доповідь суді, прокурора, котрий просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без зміни, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо фактичних обставин вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 125 КК України в касаційній скарзі не оспорюються.

Доводи про наявність підстав для звільнення засудженого від кримінальної відповідальності, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, були перевірені судом апеляційної інстанції, який визнав їх такими, що не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому суд апеляційної інстанції проаналізував такі доводи, дав на них вичерпну відповідь та, залишаючи апеляційну скаргу захисника на вирок суду першої інстанції без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, через які визнав апеляційну скаргу необґрунтованою.

Виходячи з вимог ч. 1 ст. 47 КК України та роз'яснень, які містяться в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" № 12 від 23 грудня 2005 року (v0012700-05) , обов'язковою умовою звільнення від кримінальної відповідальності з передачею на поруки є щире розкаяння особи, яке свідчить про бажання спокутувати провину та виправити свою поведінку. Особу, яка не визнавала себе винною у вчиненні злочину, передавати на поруки не можна.

Як убачається з технічного запису процесу й судових рішень, під час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції ОСОБА_1 не визнавав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, намагаючись перекласти провину на потерпілих.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що заява засудженого про визнання вини і щире каяття, подана під тиском зібраних у кримінальному провадженні доказів, після ухвалення вироку на стадії апеляційного розгляду, одночасно з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності, не свідчила про щирий осуд своєї протиправної поведінки, бажання виправити її та спокутувати провину.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неможливість звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 47 КК України.

Вирішення судами питання про призначення засудженому покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України.

При цьому суди врахували ступінь тяжкості, конкретні обставини вчиненого злочину, особу ОСОБА_1, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання.

Дані про особу засудженого, на які він посилається в касаційній скарзі, на думку колегії суддів, не дають підстав для пом'якшення призначеного покарання, з урахуванням зухвалості, жорстокості злочинних дій ОСОБА_1 та їх наслідків. Засуджений, навіть не намагаючись вирішити конфлікт в інший спосіб, користуючись своєю фізичною перевагою, одразу застосував насильство, незважаючи на те, що ОСОБА_4 тримала на руках їх малолітню дитину, 2011 року народження, та бив потерпілих ногами навіть тоді, коли вони лежали на землі й не чинили опору, чим створив небезпеку для їх здоров'я та завдав моральних страждань внаслідок приниження людської гідності.

Призначене ОСОБА_1 покарання колегія суддів вважає необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів.

Доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1, залишити без задоволення, а вирок Рокитнянського районного суду Київської області від 13 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 20 серпня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

ухвала суду касаційної інстанції відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України набирає законної сили з моменту проголошення, оскарженню не підлягає та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 445 КПК України.