розглянула в судовому засіданні в м. Києві 25 грудня 2012 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року щодо нього.

Цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 366 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку терміном 3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Як установив суд, ОСОБА_5, будучи президентом ТПК «Горметмаш», розташованому у м. Дніпропетровську, умисно, усвідомлюючи, що розмір отримуваної ним заробітної плати не дозволить йому отримати кредит у банку, реалізуючи свій умисел, направлений на службове підроблення, дав 06 червня 2007 року вказівку головному бухгалтеру корпорації ОСОБА_6 підготувати довідку про заробітну плату на його ім'я за останні 12 місяців з розміром отримуваної зарплати приблизно 25 000 грн щомісячно.

Виконуючи цю вказівку, ОСОБА_6 склала довідку про зарплату за період часу з червня 2006 року по травень 2007 року, в якій вказали завищений розмір нарахованої та отриманої ОСОБА_5 заробітної плати у розмірі 29 950 - 30 500 грн щомісячно, а всього за останні 12 місяців - у сумі 306 854,91 грн, яку останній того ж дня підписав та завірив відтиском печатки корпорації. Таким чином, ОСОБА_5, будучи службовою особою, умисно склав завідомо підроблений офіційний документ.

14 серпня 2007 року засуджений умисно подав до ЗАТ УБ «Кредит-Дніпро» разом з іншими документами зазначену завідомо неправдиву довідку про заробітну плату, на підставі чого 15 жовтня 2007 року ним було укладено угоду з банком про отримання кредитної лінії на загальну суму 3 000 000 грн, що становить 15 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, чим спричинив тяжкі наслідки інтересам ПАТ «Банк Кредит-Дніпро» як правонаступнику зазначеного вище банку, оскільки не погасив вказаний кредит у сумі 1 622 316,40 грн.

У касаційній скарзі засуджений порушує питання про скасування судових рішень та закриття кримінальної справи щодо нього за відсутністю в його діях складу злочину. Зазначає, що судом неправильно застосовано кримінальний закон, адже невірно було встановлено, що ним до банку подана довідка про заробітну плату, оскільки зазначені в довідці дані є його доходом, а отже відомості в довідці викладені вірно. Пояснює, що кредит ним справді не повернуто, однак банк чинить йому перепони у погашенні кредиту шляхом реалізації залогового майна.

Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення скарги, розглянувши матеріали кримінальної справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню на таких підставах.

Засудженим у касаційній скарзі по суті порушується питання про перегляд судових рішень у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та однобічністю і неповнотою досудового й судового слідства. Проте, зазначені обставини були предметом розгляду судів першої й апеляційної інстанцій та їм дана належна оцінки.

Відповідно до вимог ст. 398 КПК України вони перегляду в касаційному порядку не підлягають. При розгляді доводів касаційної скарги колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.

Основним доводом касаційної скарги ОСОБА_5 є твердження про те, що судами невірно застосовано кримінальний закон при визнанні його винуватим у внесенні до довідки про доходи неправдивих відомостей, оскільки подана ним довідка містила дані про його реальні доходи. Однак такий довід суперечить матеріалам справи.

Так, згідно наданої засудженим для одержання кредиту в банку довідки від 06 червня 2007 року в ній містяться дані про нараховану заробітну плату ОСОБА_5, розбиту по місяцях за період з червня 2006 року по травень 2007 року, згідно якої він одержував приблизно 30 000 грн щомісячно (т. 3, а.с. 281). При цьому сам засуджений не спростовує того, що в дійсності отримувана ним за цей період заробітна плата складала 700 грн на місяць. Ці показання підтверджуються також показаннями свідка ОСОБА_6, яка підтвердила, що на прохання ОСОБА_5 виготовила саме довідку про заробітну плату останнього, де за його вказівкою вказала суму нарахованої заробітної плати в розмірі приблизно 30 000 грн щомісячно. Зазначену довідку засуджений підписав та скріпив відтиском печатки корпорації.

Згідно цієї довідки інших нарахувань, у тому числі в натуральній формі, за вказаний період йому не здійснювалося. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначена довідка містила відомості саме про нараховану заробітну плату ОСОБА_5, а не про отримувані ним усі доходи за цей період. Окрім того, матеріали справи не містять об'єктивних даних про те, що засуджений у цей період отримав інші доходи. Таких даних засуджений не надав й до суду касаційної інстанції.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що ОСОБА_5, будучи службовою особою, умисно вніс до офіційних документів завідомо неправдиві відомості, склав та видав завідомо підроблений документ. Отже доводи касаційної скарги засудженого про неправильне застосування судом кримінального закону та відсутність у його діях складу злочину є необгрунтованими. Касаційна скарга ОСОБА_5 задоволенню не підлягає.

Разом із тим, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд неправильно застосував кримінальний закон при кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 366 КК України.

Органом досудового слідства ОСОБА_5 обвинувачувався у внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також складанні та видачі завідомо підробленого документа, що потягло тяжкі наслідки у виді отримання засудженим у банку кредитної лінії з лімітом кредитування на загальну суму 3 000 000 грн, чим спричинив істотну шкоду інтересам банку.

Водночас, згідно умов укладення кредитного договору ОСОБА_5 в забезпечення кредиту було передано в іпотеку банку майно, а саме: квартиру по АДРЕСА_2 за договором іпотеки № 151007-іп від 15 жовтня 2007 року; квартиру по АДРЕСА_3 за договором іпотеки №151007/1-іп від 15 жовтня 2007 року; будинок по АДРЕСА_1 області за договором іпотеки № 151007/3-іп від 15 жовтня 2007 року; автомобіль марки BMW Х5 відповідно договору застави № 151007-з від 15 жовтня 2007 року, а також автомобіль марки Daimler Chrysler відповідно договору застави № 151007/1-з від 15 жовтня 2007 року. Відповідно до цих договорів загальна сукупна вартість заставленого майна, яка була визначена за згодою сторін, на момент укладення кредитного договору покривала суму наданого кредиту.

Згідно показань ОСОБА_5 та наявних у матеріалах справи документів, засудженим частково здійснювалися сплати по кредиту до 01 жовтня 2008 року. У подальшому в зв'язку із скрутним становищем на ринку металургійної промисловості та відсутністю у ТПК «Горметмаш» замовлень, сплати перестали здійснюватися.

Вказані обставини в їх сукупності свідчать про те, що саме подальші дії ОСОБА_5 по несплаті кредиту й потягли за собою тяжкі наслідки для банку. Про вказане свідчить й рішення місцевого суду від 25 листопада 2010 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь банку заборгованості по кредитному договору в розмірі 1624046,40 грн.

Колегія суддів не вбачає прямого причинного зв'язку між внесення ОСОБА_5 до офіційних документів неправдивих відомостей і настанням тяжких наслідків у виді істотної шкоди інтересам банку. Органом досудового слідства не було встановлено, що засуджений мав умисел на несплату даного кредиту. Постановою слідчого від 18 лютого 2011 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо ОСОБА_5 за ст. 190 КК України на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Таким чином, кваліфікація дій ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 366 КК України за такою кваліфікуючою ознакою, як спричинення тяжких наслідків, є неправильною.

Виходячи з викладеного, колегія суддів у порядку ст. 395 КПК України дійшла висновку про необхідність перекваліфікації дій засудженого з ч. 2 на ч. 1 ст. 366 КК України в редакції 2001 року, яка діяла на момент вчинення злочину, та призначення йому за цим законом покарання у виді обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 слід звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням йому іспитового строку.

Враховуючи те, що інкриміновані засудженому дії вчинено у серпні 2007 року, а злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, є невеликої тяжкості і за нього передбачене покарання у виді обмеження волі, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України строк давності притягнення засудженого до кримінальної відповідальності минув у серпні 2010 року.

За таких обставин на підставі статей 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_5 слід звільнити від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності притягнення його до кримінальної відповідальності.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 Розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

У порядку ст. 395 КПК України вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2012 року щодо ОСОБА_5 змінити.

Перекваліфікувати дії ОСОБА_5 з ч. 2 ст. 366 КК України на ч. 1 ст. 366 КК України в редакції 2001 року і призначити за цим законом покарання у виді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнити від відбування основного покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку терміном 2 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.