розглянула в судовому засіданні 05 грудня 2013 року в м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2013 року.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2012 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк три роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених пунктами 3, 4 ст. 76 КК України.

Вироком суду також вирішено долю речових доказів та питання щодо судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2013 року апеляцію прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним і засуджено за те, що він 10 грудня 2011 року біля 14-ї години, керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21099, державний номерний знак НОМЕР_1, виїжджаючи на вулицю Київську з прилеглої дворової території біля будинку № 185, в момент зміни напрямку руху ліворуч, в порушення вимог пунктів 1.5, 10.1, 10.2 Правил дорожнього руху (1306-2001-п) не надав дорогу транспортному засобу, який рухався по проїзній частині дороги та допустив зіткнення з мопедом "China-moto", державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження від яких помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в лікувальному закладі.

У касаційній скарзі прокурор просить про скасування ухвали апеляційного суду із направленням справи на новий апеляційний розгляд у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості скоєного злочину та його особі внаслідок м'якості через безпідставне звільнення від відбування покарання з випробуванням та не призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, пояснення захисника ОСОБА_1 та засудженого ОСОБА_2, які заперечували проти задоволення касаційної скарги прокурора та просили ухвалу апеляційного суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Винність ОСОБА_2 у вчинені злочину, за який його засуджено, підтверджена сукупністю зібраних у справі доказів, які належно досліджені, правильно оцінені судом та обґрунтовано покладені в основу вироку, що по суті в касаційній скарзі не заперечується, так само як і кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 286 КК України.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи прокурора про м'якість призначеного покарання, які були викладені в апеляції, аналогічні й тим, що наведені в касаційній скарзі, всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.

Твердження у скарзі прокурора про необґрунтованість ухвали апеляційного суду через те, що залишено без задоволення вимогу апеляції прокурора про призначення засудженому додаткового покарання є безпідставними, оскільки вказане питання апеляційним судом не розглядалось.

Згідно з ч. 1 ст. 365 КПК України 1960 року вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.

Частиною 2 статті 355 КПК України 1960 року встановлено, що внесення до апеляції змін, які тягнуть за собою погіршення становища засудженого за межами строків на апеляційне оскарження не допускається.

Наведені положення кримінально-процесуального закону апеляційним судом дотримані.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурором подано апеляцію, в якій ставилось питання про скасування вироку в частині призначеного покарання із звільненням від його відбування з випробуванням та постановлення нового вироку із призначенням покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Призначення додаткового покарання в апеляції не порушено.

В подальшому, прокурором в ході апеляційного розгляду справи поставлено питання про призначення засудженому додаткового покарання, що безумовно тягне за собою погіршення становища засудженого та висловлено за межами строку на апеляційне оскарження.

Між тим, покарання призначене судом засудженому ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 65 КК України є обґрунтованим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення ним нових злочинів.

Судом при призначенні покарання були повною мірою враховані тяжкість скоєного злочину, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, позитивно характеризується за місцем проживання, активно сприяв розкриттю злочину, дані про особу засудженого ОСОБА_2 - раніш не судимий, добровільно відшкодував матеріальну шкоду, має на утриманні малолітню дитину ІНФОРМАЦІЯ_2 та дружину - інваліда ІІІ групи з дитинства, яка перебуває у декретній відпустці. З огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, призначене покарання засудженому ОСОБА_2 відповідає тяжкості скоєного та його особі, істотних порушень кримінально-процесуального закону не встановлено, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України (4651-17) , колегія суддів

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 квітня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області - без задоволення.