розглянула в судовому засіданні в м. Києві 5 грудня 2013 року матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_1 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012020050000216 за касаційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1 і в його інтересах захисника ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 на вирок Апеляційного суду Волинської області від 8 травня 2013 року.

Вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 5 березня 2013 року,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Шахтарськ Донецької області, зареєстрованого в селі Грушів Іваничівського району Волинської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 громадянина України, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі.

ОСОБА_1 визнано винним і засуджено за те, що він 18 грудня 2012 року близько 10 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в АДРЕСА_1, під час спільного вживання алкогольних напоїв з ОСОБА_4, в ході виниклого між ними конфлікту через підозру зараження його вірусом імунодефіциту людини, умисно завдав один удар кухонним ножем в ліву ногу ОСОБА_4, внаслідок чого спричинив потерпілій тяжке тілесне ушкодження у виді колено-різаного поранення стегна з ушкодженням артерії, від якого наступила гостра крововтрата, що спричинило смерть ОСОБА_4

Апеляційний суд Волинської області 8 травня 2013 року ухвалив свій вирок, яким апеляційну скаргу старшого прокурора прокуратури м. Нововолинська задовольнив частково.

Вирок Нововолинського міського суду Волинської області від 5 березня 2013 року щодо ОСОБА_1 в частині призначеного покарання скасував. Призначив ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК України покарання у виді 7 років позбавлення волі. У решті вирок суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 порушує питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовує свої вимоги тим, що судом порушено вимоги ст. 65 КК України та необґрунтовано призначено йому більш суворе покарання, яке не відповідає відомостям про його особу та конкретним обставинам справи. Вказує на порушення апеляційним судом його права на захист. Просить провадження в суді касаційної інстанції провести у його відсутність.

У касаційних скаргах захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, та потерпілої ОСОБА_3 також порушуються питання про скасування вироку апеляційного суду і призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції в зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Касатори також зазначають, що призначене ОСОБА_1 покарання є надто суворим і не відповідає його особі, про перегляд апеляційним судом судового рішення у відсутність захисника. Доводи зазначених касаційних скарг аналогічні доводам касаційної скарги обвинуваченого. Просять провадження в суді касаційної інстанції провести у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який просив залишити оскаржувані судові рішення без зміни, а касаційні скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження й обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України у касаційних скаргах не оскаржуються.

Доводи щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є безпідставними.

Відповідно до положень ст. 69 КК України, призначення основного покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин може мати місце лише за наявності кількох (не менше двох) обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.

Із матеріалів кримінального провадження убачається, що апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_1 покарання, зазначив, що суд першої інстанції не прийняв до уваги та не дав належної оцінки тяжкості скоєного ним злочину та особі засудженого. Згідно матеріалів кримінальної справи ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких, кримінальне правопорушення скоїв у стані алкогольного сп'яніння, що обґрунтовано визнано судом першої інстанції обставиною, яка обтяжує покарання. У зв'язку з цим, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_1 мінімального покарання в межах санкції інкримінованої статті.

З даним висновком погоджується і суд касаційної інстанції. Доводи суду першої інстанції про можливість застосування ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_1 більш м'якого покарання колегія суддів вважає непереконливими.

Доводи касаційних скарг обвинуваченого, його захисника та потерпілої ОСОБА_3, які аналогічні їх позиції під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, враховані апеляційним судом, так як суд призначив ОСОБА_1 мінімальне покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 121 КК України.

Доводи касаційних скарг про порушення апеляційним судом права ОСОБА_1 на захист матеріалами провадження не підтвердженні. В матеріалах провадження міститься заява ОСОБА_1 в якій він просив апеляційний суд здійснювати апеляційний перегляд вироку суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, у відсутність захисника ОСОБА_2, захист своїх інтересів обвинувачений поклав на себе, що не суперечить вимогам ст. ст. 42, 52 КПК України.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які є підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 433 - 436 КПК, колегія суддів,

касаційні скарги засудженого ОСОБА_1 і в його інтересах захисника ОСОБА_2 та потерпілої ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Волинської області від 8 травня 2013 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.