розглянула в судовому засіданні в м. Києві 03 грудня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілої ОСОБА_1 на вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 травня 2013 року.

Вказаним вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки, та покладено на нього обов'язки, передбачені пунктами 3, 4 ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_2 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_1 - 29 034,10 грн, моральної шкоди - 120 000 грн.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено і ОСОБА_2 звільнено від покарання за ч. 2 ст. 286 КК України на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2011 році" від 08 липня 2011 року.

Зазначеним вироком ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він 04 жовтня 2009 року приблизно о 17:00 годині керуючи автомобілем ВАЗ-211540, д.н.з НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Перечин-Свалява-Липча, на 56-му кілометрі + 200 м у с. Стройному Свалявського району перевищив допустиму швидкість, не врахував дорожньої обстановки, не переконався у безпечності маневру обгону велосипедистів, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху і здійснив наїзд на велосипедиста ОСОБА_3, чим порушив вимоги пунктів 1.3, 1.7, 2.3 (б), 10.1, 12.1, 12.4 Правил дорожнього руху України (1306-2001-п) . В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці пригоди.

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_1 порушує питання про скасування судових рішень у зв'язку з істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону, а також про направлення справи на новий судовий розгляд. Вважає, що суд безпідставно звільнив ОСОБА_2 від покарання, оскільки останній не відшкодував завданих збитків, автомобіль, на який було накладено арешт, продав, а під час пригоди перебував у стані алкогольного сп'яніння. Стверджує, що в матеріалах кримінальної справи відсутні дані, які свідчать про визнання ОСОБА_2 інвалідом другої групи.

На касаційну скаргу надійшло заперечення від ОСОБА_2, який просить касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Заслухавши доповідь судді, пояснення потерпілої на підтримання доводів, наведених в її касаційній скарзі, думку прокурора, який просив судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Висновків суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та правильності кваліфікації його дій потерпіла у касаційній скарзі не оспорює.

Що стосується доводів потерпілої ОСОБА_1 про безпідставне звільнення ОСОБА_2 від покарання на підставі Закону України "Про амністію в 2011 році" (3680-17) , то вони не ґрунтуються на матеріалах справи.

Відповідно до п. "г" ст. 1 цього Закону, звільненню від кримінальної відповідальності в порядку та на умовах, визначених зазначеним Законом, підлягають особи, засуджені за умисні злочини, що не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до ст. 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, якщо цих осіб на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано інвалідами першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу.

Як убачається з матеріалів справи, органом досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_2 заявив клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі Закону України "Про амністію у 2011 році" (3680-17) , оскільки він є інвалідом другої групи і надав суду необхідні документи, що підтверджують встановлення інвалідності (т. 3, а.с. 172).

Посилання потерпілої у своїй скарзі на те, що органами досудового слідства, судами першої та апеляційної інстанцій допущені істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки під час розслідування справи та її розгляду в судах не було з'ясовано факту того, що ОСОБА_2 керував автомобілем у стані алкогольного сп'яніння, що унеможливлювало застосування до нього акта амністії, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються висновком судово-медичної експертизи ОСОБА_2 на стан алкогольного сп'яніння, згідно з яким у нього в крові алкоголю не виявлено (т. 3, а.с. 94, 174-176).

Апеляційний суд, перевіривши наявні у справі документи, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування амністії.

Щодо тверджень потерпілої про те, що звільнення ОСОБА_2 від покарання буде істотною перешкодою для відшкодування заподіяної шкоди, то вони є неспроможними, оскільки апеляційний суд, посилаючись на вимоги ст. 28 КПК 1960 року, відмовив у закритті кримінальної справи і звільнив ОСОБА_2 лише від призначеного судом покарання.

Що стосується відчуження ОСОБА_2 автомобіля, визнаного у справі речовим доказом, то районний суд з цього приводу направив прокурору Свалявського району окрему постанову від 14 лютого 2013 року для відповідного реагування.

Виходячи з наведеного, підстав для задоволення касаційної скарги потерпілої колегія суддів не вбачає.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 394 - 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХI "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Свалявського районного суду Закарпатської області від 14 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 08 травня 2013 року щодо ОСОБА_2 - без зміни.