розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 3 грудня 2013 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2013 року,

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України, не судимого,

засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України до штрафу в розмірі 1700 грн.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди - 618 грн. 32 коп., моральної шкоди - 2 000 грн.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він приблизно о 18 год. 20 вересня 2011 року у АДРЕСА_1 під час конфлікту з ОСОБА_5 умисно завдав останній декілька ударів рукою по обличчю та верхній частині тулуба, внаслідок чого вона отримала легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування кримінального закону, порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Зазначає, що його дії неправильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки він завдав потерпілій тілесних ушкоджень, будучи у стані необхідної оборони. Також указує, що справа була розглянута незаконним складом суду, який залишив без розгляду заявлені ним клопотання про допит його малолітнього сина та передачу його на поруки трудовому колективу, не дослідив відмовних матеріалів з міліції, а суд апеляційної інстанції не спростував доводів, наведених у поданій ним апеляції.

В запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_6 без задоволення, а судові рішення без зміни.

Заслухавши доповідача, пояснення засудженого ОСОБА_6, який підтримав касаційну скаргу, прокурора та потерпілої, котрі заперечували проти задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за який його засуджено, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно й об'єктивно дослідив, правильно оцінив.

Доводи засудженого ОСОБА_6 в касаційній скарзі про незаконність його засудження за ч. 2 ст. 125 КК України не ґрунтуються на матеріалах справи і є безпідставними.

Так, винуватість ОСОБА_6 підтверджується: показаннями потерпілої ОСОБА_5, яка пояснила, що 20 вересня 2011 року в неї вдома її зять ОСОБА_6 хотів забрати дитину, але вона схопила його за рукав і тоді засуджений почав її бити рукою, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження; показаннями свідка ОСОБА_7 - доньки потерпілої, котра підтвердила свідчення ОСОБА_5, показаннями свідка ОСОБА_8, який повідомив, що йому на мобільний телефон зателефонувала донька і повідомила, що ОСОБА_5 побили, а коли він приїхав до останньої додому, то побачив у неї ушкодження на обличчі. Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються іншими доказами у справі, зокрема, даними постанови про відмову в порушенні кримінальної справи за ст. 296 КК України, даними актів судово-медичного дослідження та висновку експерта, відповідно до яких у ОСОБА_5 були виявлені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, та іншими доказами у справі.

Твердження засудженого про те, що він перебував у стані необхідної оборони, свого об'єктивного підтвердження не знайшли.

По справі доведено, що ОСОБА_6 не перебував у стані необхідної оборони, оскільки в момент заподіяння потерпілій тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_5 не було ніякої загрози і не існувало суспільно небезпечного посягання на життя і здоров'я засудженого.

Не знайшли свого підтвердження під час вивчення справи і доводи засудженого про наявність суперечностей у показаннях потерпілої. Показання ОСОБА_5 протягом всього досудового та судового слідства є послідовними і не містять істотних суперечностей.

Суд першої інстанції належно оцінив зазначені вище докази і дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у завданні умисного легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.

Таким чином, дії ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 125 КК України кваліфіковано вірно.

Доводи засудженого про те, що суд безпідставно залишив без розгляду його клопотання про допит малолітнього сина є необгрунтованими, оскільки згідно з матеріалами справи відповідне клопотання ні засудженим, ні його захисником не заявлялося.

Клопотання захисника про передачу ОСОБА_6 на поруки трудовому колективу суд розглянув і постановою від 22 березня 2013 року в задоволенні зазначеного клопотання обґрунтовано відмовив.

Не знайшли свого підтвердження й посилання засудженого на те, що суд не дослідив відмовні матеріали із Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві, оскільки відповідно до протоколу судового засідання від 22 березня 2013 року вказані матеріали було оголошено в судовому засіданні.

Також безпідставним є твердження засудженого про те, що суд першої інстанції розглянув справу незаконним складом суду, оскільки прийняття суддею Радуцькою Л.В. рішення про поновлення ОСОБА_5 строку на апеляційне оскарження постанови відповідно до вимог ст. 54 КПК України 1960 року не є підставою, що виключала можливість участі зазначеної судді у розгляді справи за обвинуваченням ОСОБА_6, про що правильно вказав суд апеляційної інстанції.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, місцевий суд із достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є злочином невеликої тяжкості, конкретні обставини справи, особу винного, який раніше не судимий, характеризується позитивно, має двох малолітніх дітей, і дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання в межах санкції частини статті, за якою його визнано винним. Таке покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Розглядаючи справу за апеляцією засудженого ОСОБА_6, на підставі детального вивчення матеріалів справи апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про правильне встановлення місцевим судом фактичних обставин справи, доведеність вини засудженого у вчиненні інкримінованого йому злочину та правильність кваліфікації його дій, вказав на докази, які спростовують доводи поданої апеляції, а також зазначив, що призначене засудженому покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та в повній мірі відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування судових рішень по справі, не встановлено.

Керуючись п.п. 11, 15 Розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) та ст.ст. 394 - 396 КПК України 1960 року, колегія суддів

Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22 березня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього - без задоволення.