розглянула в судовому засіданні 03 грудня 2013 року у м. Києві кримінальну справу за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вирок Залізничного районного суду м. Львова від 21 червня 2012 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2012 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Вироком Залізничного районного суду м. Львова від 21 червня 2012 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2012 року,

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що не має судимості, та

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, такого, що не має судимості,

виправдано у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 368 КК України, а кримінальну справу щодо них закрито за недоведеністю їх винуватості.

Органами досудового слідства ОСОБА_5 та ОСОБА_6 обвинувачувались у тому, що вони, працюючи на посадах старшого оперуповноваженого ВБНОН Личаківського РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області та старшого оперуповноваженого УБНОН УМВС України у Львівській області, відповідно маючи звання капітанів міліції, будучи представниками влади, службовими особами, наділеними повноваженнями щодо виявлення та розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, 27 серпня 2005 року близько 18.00 год. на автотрасі Львів-Мостиська в районі с. Братковичі Городоцького району Львівської області за попередньою змовою, умисно, з корисливих мотивів використовуючи надану їм владу всупереч інтересам служби, отримали від ОСОБА_7 в якості хабара 400 дол. США, що згідно з курсом НБУ становить 2020 грн, та мобільний телефон "Нокіа 6610" вартістю 757,50 грн за непритягнення ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності за зберігання та збут наркотичної сировини, чим завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам потерпілих, а також підірвали авторитет і престиж правоохоронних органів та органів державної влади.

ОСОБА_6 органами досудового слідства також обвинувачувався у тому, що він, працюючи на посаді старшого оперуповноваженого УБНОН УМВС України у Львівській області, маючи звання старшого лейтенанта міліції, будучи представником влади, службовою особою, наділеною повноваженнями щодо виявлення та розкриття злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, за попередньою змовою в групі з невстановленими слідством особами, умисно, з корисливих мотивів використовуючи надану йому владу всупереч інтересам служби, вимагав від ОСОБА_9 в якості хабара 1000 дол. США за непритягнення його брата ОСОБА_10 до кримінальної відповідальності за незаконне придбання, зберігання та збут наркотичних засобів. У результаті ОСОБА_6 отримав від матері ОСОБА_9 - ОСОБА_11 частину вказаного хабара в розмірі 300 дол. США, що згідно курсу НБУ становить 1592,28 грн, завдавши своїми діями істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам потерпілих, а також підірвавши авторитет і престиж правоохоронних органів та органів державної влади.

Виправдовуючи ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 364 та ч. 2 ст. 368 КК України, суд зазначив, що винуватість підсудних в обсязі пред'явленого їм обвинувачення не доведено, а ряд доказів вказують на непричетність підсудних у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

У касаційній скарзі з доповненнями прокурор, посилаючись на істотні порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що у справі достатньо доказів, якими підтверджується винність обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів. Указує, що суд не взяв до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, і не зазначив, чому за наявності в доказах істотних суперечностей, взяв до уваги одні докази і відкинув інші. Прокурор посилається на невмотивованість вироку місцевого суду та невідповідність його вимогам ст. 334 КПК України 1960 року. На думку скаржника, апеляційний суд належним чином не перевірив доводів, наведених в апеляції прокурора, та постановив ухвалу з порушенням вимог ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку касаційної скарги, перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Про день та час розгляду справи у порядку касаційної процедури учасники кримінального провадження були поінформовані, при цьому вони не повідомили Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних про своє бажання брати участь у розгляді справи. Крім того, відповідно до вимог статей 362, 394 КПК України 1960 року участь сторін у розгляді справи судом касаційної інстанції при перевірці судових рішень, зазначених у ч. 2 ст. 383 цього Кодексу, не є обов'язковою. Це положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, аналіз якої свідчить про те, що відсутність ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у засіданні під час розгляду справи судом касаційної інстанції не може автоматично вважатися порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Висновки суду щодо виправдання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України є суперечливими, передчасними і не ґрунтуються на законі та матеріалах справи.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 327 КПК України 1960 року виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину. При цьому вирок повинен бути мотивованим судом.

Відповідно до ст. 323 КПК України 1960 року як обвинувальний, так і виправдувальний вирок повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, та оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно з роз'ясненнями, наведеними в пунктах 16, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про виконання судами України законодавства і кримінальних справ і постановлення вироку" від 29 червня 1990 року № 5 (v0005700-90) суду належить оцінити всі зібрані у справі докази, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних та інших джерелах, з точки зору їх стосовності, допустимості і достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України 1960 року.

Пункти 21, 22 цієї ж постанови містять застереження про те, що виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину постановляється тоді, коли факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним. У мотивувальній частині такого вироку належить викласти результати дослідження, аналізу й оцінки доказів, зібраних на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину.

Проте ці та інші вимоги кримінальнопроцесуального закону під час розгляду справи в судовому засіданні не виконані, обставини, які мають істотне значення для вирішення питання щодо доведеності чи недоведеності винуватості засуджених у вчиненні інкримінованих їм злочинів належно не з'ясовані і з достатньою повнотою не досліджені, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду постановлені з порушенням вимог кримінально-процесуального закону України.

Так, обґрунтовуючи свій висновок про недоведеність участі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 368 КК України, місцевий суд не дав належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_7, як в ході його безпосереднього допиту, так і під час ставок віч-на-віч, в яких він вказував на ОСОБА_6, як такого, що розмовляв біля будинку батьків про необхідність передачі грошей за звільнення брата та в подальшому отримав від нього за це гроші.

При цьому в обґрунтування виправдання ОСОБА_6 та ОСОБА_5, суд у вироку послався на показання ОСОБА_7 про те, що саме ОСОБА_6 отримав від нього гроші, а в подальшому - такі показання про одержання ОСОБА_6 грошей у вироку не знайшли свого спростування. Суд не дав належної оцінки і показанням свідків, які брали участь в організації оперативнорозшукових заходів та слідчих дій у справі, а саме: ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23 Також у вироку відсутні висновки суду щодо ряду письмових доказів, якими орган досудового слідства обґрунтовував обвинувачення підсудним.

Судом не надано належної оцінки і показанням ОСОБА_24, дані ним неодноразово під час допитів на досудовому слідстві та в ході ставок віч-на-віч з ОСОБА_6, в ході судових засідань про те, що остатній був одним з працівників міліції, які вимагали хабар у ОСОБА_9 за звільнення його брата ОСОБА_10

Цим доказам суд мав дати належну оцінку в сукупності з іншими дослідженими у справі доказами, чого він не зробив.

Також, як убачається з тексту вироку, докази у ньому викладені без логічного змісту, відсутній аналіз цих доказів та не дана їм оцінка в сукупності, ряд висновків суду носять характер припущень, які ставлять під сумнів невинність виправданих, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 334 КПК України 1960 року є неприпустимим.

Тому за наведених обставин висновок суду про виправдання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за недоведеністю їх винуватості у пред'явленому обсязі обвинувачення є передчасним, зробленим без повного, всебічного та об'єктивного аналізу наявних у справі доказів, а тому не може визнаватися законним, у зв'язку з чим вирок суду, а також ухвала апеляційного суду, який при розгляді апеляції прокурора не усунув вказаних вище порушень вимог кримінально-процесуального закону, підлягають скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд.