головуючого Єлфімова О.В., суддів: при секретарі Животова Г.О., Крещенка А.М., Петрику В.В., розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12012040480000053, за обвинуваченням

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Мала Віска Маловісковського району Кіровоградської області, мешканця АДРЕСА_1, раніше судимого:

15 жовтня 2012 року за ч. 1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на 2 роки, з іспитовим терміном 2 роки, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за участю прокурора Деруна А.І.,

Вироком Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2013 року ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Цим же рішенням постановлено вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2012 року щодо ОСОБА_5 виконувати окремо.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року вирок Межівського районного суду Дніпропетровської області від 14 лютого 2013 року щодо ОСОБА_5 скасовано в частині призначеного покарання та ухвалено новий вирок.

Призначено ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 125 КК України покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн.

На підставі ч. ч. 1, 4 ст. 71 КК України за сукупністю вироків ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді невідбутого покарання за вироком Межівського районного суду від 15 жовтня 2012 року у виді позбавлення волі - 2 роки, і покарання за вироком цього ж суду від 14 лютого 2013 року у виді штрафу в розмірі 510 грн в дохід держави, які постановлено виконувати самостійно. В решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ставить питання про скасування вироку апеляційного суду. Посилається на суворість призначеного покарання і неправильне застосування ст. 71 КК України. Стверджує, що апеляційний суд не вправі був вирішувати питання щодо порушення умов і порядку відбування покарання з іспитовим строком, оскільки питання виконання вироків, на його думку, регулюються положеннями ст. 537 КПК України.

Згідно з вироком суду, 22 грудня 2012 року о 22 годині 00 хвилин, ОСОБА_5, знаходячись у житловому будинку АДРЕСА_2 та перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час сварки з ОСОБА_6, з метою заподіяння тілесних ушкоджень, спочатку завдав їй удар кулаком в обличчя, а потім наніс металевою кочережкою два удари по плечу і передпліччю. Внаслідок злочинних дій ОСОБА_5 потерпілій були спричинені легкі тілесні ушкодження.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого та просив в порядку ст. 433 КПК України змінити вирок апеляційного суду, зазначивши про самостійне виконання покарань, а не вироків, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчинені інкримінованому йому злочину за обставин, встановлених судом, є обґрунтованим та в касаційній скарзі не оспорюється, кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 125 КК України є правильною.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Згідно з ч. 3 ст. 78 КК України у разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71, 72 цього Кодексу.

Вказаних вимог закону суд апеляційної інстанції при призначенні покарання ОСОБА_5 за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України дотримався, оскільки ОСОБА_5 вчинив новий злочин саме під час іспитового строку, встановленого йому попереднім вироком суду.

З огляду на наведене, твердження засудженого про те, що остаточне покарання йому необхідно призначати в порядку ст. 537 КПК України є безпідставними. За замістом процесуального закону на стадії виконання вироку такі питання вирішуються лише у випадках, коли стосовно засудженого є не звернений до виконання вирок, про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, а також коли під час виконання покарання, призначеного на підставі ст. 71 КК України, перший із них скасований касаційною інстанцією.

Зі змісту резолютивної часини вироку апеляційного суду вбачається, що суд постановив самостійно виконувати саме покарання, а не вироки, на чому наголошував прокурор.

Таким чином, вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим, призначене ОСОБА_5 покарання таким, що відповідає вимогам кримінального закону, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів. Отже підстав для зміни цього судового рішення за доводами касаційної скарги засудженого колегія суддів не вбачає.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, колегія суддів,

Вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 травня 2013 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.