розглянула в судовому засіданні у м. Києві 18 грудня 2012 року кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_5, захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року.

Зазначеним вироком засуджено:

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, востаннє - вироком Великомихайлівського районного суду Одеської області від 15 червня 2000 року за ст. 94 КК 1960 року до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років; у листопаді 2007 року невідбуту частину покарання замінено на покарання у виді обмеження волі; звільненого 27 лютого 2008 року умовно-достроково на 1 рік 8 місяців 10 днів,

за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років і 6 місяців з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянку України, таку, що

не має судимості,

за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна, яке є її власністю.

Постановлено стягнути солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_10 111 852,31 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_5 та ОСОБА_6 визнано винуватими і засуджено за те, що вони у стані алкогольного сп'яніння 17 листопада 2009 року близько 3-ї год. у кімнаті АДРЕСА_1, за попередньою змовою групою осіб здійснили розбійний напад на ОСОБА_10, в ході якого ОСОБА_6 з погрозою застосування ножа, який приставила до грудей потерпілої, а ОСОБА_5, із застосуванням насильства небезпечного для життя і здоров'я потерпілої, що виразилось у зв'язуванні, душінні і нанесенні їй ударів в голову і по тулубу, від чого ОСОБА_10 двічі втрачала свідомість. Внаслідок цих дій потерпілій були спричинені легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. Під час розбою засуджені заволоділи майном потерпілої у виді ювелірних виробів із золота (21 шт.), колекцією із 100 старовинних монет, вартістю 15 000 грн, грошима (1020 грн, 10 402 дол США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 17 листопада 2009 року становило 83 146,31 грн) та іншим майном, а всього на загальну суму 114 652 грн. Після чого з місця вчинення злочину зникли, викраденим майном розпорядились на власний розсуд.

У касаційній скарзі та доповнені до неї ОСОБА_5 порушує питання про скасування вироку місцевого суду із направленням справи на новий судовий розгляд, пославшись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування кримінального закону та суворість призначеного покарання. При цьому засуджений, наводячи свій аналіз наявним у справі доказам, вказує на те, що вирок суду ґрунтується на неналежних доказах та суперечливих показаннях потерпілої, на підставі яких суд дійшов хибного висновку про вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому злочину. Вважає, що суд першої інстанції не повною мірою врахував сукупність усіх обставин, які пом'якшують йому покарання, і призначив занадто суворе покарання. Крім того, як убачається зі змісту касаційної скарги, ОСОБА_5 просить перекваліфікувати його протиправні дії на ч. 2 ст. 186 КК і вважає незаконним рішення апеляційного суду.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9, діючи в інтересах засудженого ОСОБА_5, порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи нове розслідування, посилаючись на однобічність та неповноту досудового й судового слідства, істотне порушення кримінально-процесуального закону та неправильне застосування кримінального закону. Вважає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки вони ґрунтуються на суперечливих доказах, яким суд не дав належної оцінки. Звертає увагу на те, що судом не доведено застосування засудженими до потерпілої насильства, яке було небезпечним для її життя і здоров'я, а також погрози застосування такого насильства. На думку захисника, розмір заподіяної шкоди встановлено неправильно, що у свою чергу призвело до неправильної кваліфікації дій засуджених за ч. 4 ст. 187 КК. Вказує на те, що апеляційний суд усупереч вимогам кримінально-процесуального закону не встановив допущених порушень закону.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8, діючи в інтересах засудженої ОСОБА_6, просить скасувати оскаржувані судові рішення щодо неї, а справу направити на нове розслідування. Зазначає, що внаслідок неповного та однобічного досудового й судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, суд застосував кримінальний закон, який не підлягав застосуванню. Доводи в його скарзі аналогічні викладеним у скарзі захисника ОСОБА_9

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення засуджених ОСОБА_5 та ОСОБА_6, захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про незаконність судових рішень, постановлених у цій кримінальній справі, та необхідність їх скасувати, думку прокурора про залишення касаційних скарг без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що скарги не підлягають задоволенню на таких підставах.

Згідно з ч. 1 ст. 398 КПК 1960 року підставами для скасування або зміни вироку, постановленого місцевим судом, є істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого, а при вирішенні питання про наявність цих підстав суд касаційної інстанції керується статтями 370-372 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє вироки місцевих судів щодо неповноти й однобічності досудового та судового слідства, а також невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин справи, встановлених судом.

Доводи касаторів про те, що суд неправильно застосував кримінальний закон, безпідставно кваліфікував дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК, ретельно перевірялись як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, і обґрунтовано були визнані безпідставними.

Висновки суду першої інстанції щодо винуватості засуджених у вчиненні розбійного нападу на ОСОБА_10, поєднаному із насильством, яке було небезпечним для життя і здоров'я потерпілої, та погрозою застосування такого насильства, спрямованому на заволодіння майном у великих розмірах за обставин, викладених у вироку, ґрунтуються на перевірених та досліджених судами першої та апеляційної інстанцій доказах, яким дана належна оцінка відповідно до вимог ст. 67 КПК 1960 року.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 не заперечував, що бив потерпілу по голові, декілька разів брав за обличчя і застосував газовий балончик. Підтвердив, що саме він витягнув із сумочки ОСОБА_10 мобільний телефон та розбив його, а також забрав гроші і золоті ювелірні вироби. Після приїзду до м. Одеси золоті прикраси він подарував ОСОБА_6 до того часу, поки вони йому не знадобляться, а гроші витратили разом.

ОСОБА_6 у суді підтвердила, що коли вона прокинулася, то в кімнаті ОСОБА_10 всі речі були вивернуті із шаф, на столі лежали гривні та долари США, ювелірні вироби. Також розповіла про те, що ОСОБА_5 декілька разів хапав потерпілу за обличчя та застосував до неї газовий балончик. ОСОБА_5 віддав ОСОБА_6 викрадені прикраси, які вона бачила на ОСОБА_10, ОСОБА_6 їх носила до вилучення працівниками міліції.

Будучи допитаною під час досудового слідства, в якості підозрюваної, ОСОБА_6 давала аналогічні показання.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, засуджені, вказували на деталі та обставини вчинення ними злочину, які могли бути відомі лише безпосереднім учасникам неправомірних дій.

Потерпіла у своїх показаннях як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні детально розповідала про обставини вчинення щодо неї характеру насильства, погроз його застосування і заволодіння її майном, щоразу лише уточнюючи деталі протиправних дій кожного із засуджених, що спростовує твердження касаторів про суперечливі показання ОСОБА_10

Крім того, чоловік потерпілої - свідок ОСОБА_11 надав аналогічні показання стосовно викраденого майна, зокрема підтвердив його вартість, кількість і походження.

Свідок ОСОБА_12 підтвердив факт перебування у нього в гостях ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 на досудовому слідстві розповідали про те, що в ніч із 16 на 17 листопада 2009 року з кімнати НОМЕР_1 протягом тривалого часу вони чули крики ОСОБА_10, її прохання не бити та обіцянки знайти 30 000 дол. США. Зазначили, що після цього з кімнати вийшли засуджені із сумками.

Свідок ОСОБА_15 в суді також підтвердила, що чула, як ОСОБА_10 кликала на допомогу, і бачила у вікно засуджених, які вийшли з під'їзду із сумками.

Наведені показання узгоджуються з даними, які містяться у протоколах слідчих дій, та з даними висновків судово-медичної експертизи про кількість, локалізацію та тяжкість заподіяних ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, а також з іншими доказами у справі.

Підстав вважати, що потерпіла обмовила засуджених у вчиненні злочину, за який їх засуджено, - немає.

Перевіркою матеріалів справи не виявлено даних стосовно того, що під час збирання (формування) та процесуального закріплення доказів були допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону та дані котрі б давали підстави вважати недостовірними чи недопустимими зібрані у справі докази.

Наданий захисником засудженого в суді касаційної інстанції висновок мистецтвознавчої експертизи № 725 від 17 грудня 2012 року про те, що намальована потерпілою з приблизним зображенням монета не є монетою, а можливо пам'яткою медаллю або жетоном, не спростовує висновків суду про викрадення у потерпілої під час розбою колекції монет, серед яких був і намальований потерпілою під час досудового слідства предмет.

У вироку суд належним чином мотивував висновок щодо кваліфікації дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК. Вважати неправильною юридичну оцінку їх дій немає підстав.

Покарання засудженим призначено відповідно до вимог ст. 65 КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, обставин, які обтяжують і пом'якшують покарання, даних про особи засуджених та всіх обставин справи, на які є посилання в касаційних скаргах. Покарання є необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів, підстав для пом'якшення покарання не вбачається.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_10 вирішено згідно з законом у межах заявлених нею та підтверджених у суді першої інстанції вимог.

Доводи аналогічного змісту перевірялися апеляційним судом і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам справи, про що зазначено детально в ухвалі апеляційного суду, постановленій згідно з вимогами ст. 377 КПК 1960 року.

Під час вивчення матеріалів справи істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які би були підставою для зміни чи скасування судового рішення, у справі не встановлено, а тому касаційні скарги задоволенню не підлягають.

Що ж стосується посилання у скарзі засудженого на те, що суд неправильно визначив йому початок строку відбуття покарання, то це питання може бути вирішено місцевим судом в порядку ст. 409 КПК 1960 року.

Керуючись статтями 394- 396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК (4651-17) , колегія суддів

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_5, захисників ОСОБА_9 та ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - без зміни.